Unknown

Та не один лише сотник Раєвський переживав таку «трагедію». П. Решетило-Мицак сумує, що «катастрофа в Семиполках» * пішла, здається, за згодою і при помочі тамошніх селян, котрі відносились вороже до наших військ (стор. 60).

Чи «наші» війська відносилися з такою ж ворожістю до своїх батьків і братів селян, на це також дає наш ав­тор відповідь:

«В п[іхотному] п[олку] с[ічових] с[трільців] не було дня, щоби не бракувало 15—20 стрільців. Втікали вони в повній зброї, а в деяких сотнях стрільці просто відмовля­лись виходити на вправи» (стор. 62).

Що втікачі не вертали домів, як сотник Раєвський, на відпочинок, про це наш автор незабаром довідався.

«Наша розстрільна перейшла село, а за селом попала нараз у два вогні. Ззаду стріляли до нас тамошні селяни, котрі відносились вороже до нас, а спереду наші дві чети, котрі звели бій з большевиками» (стор. 65).

«Друга сила, якою воювали (більшовики.— Я. Г.) з на­ми,— це панцирки, а третя — таки наші браття-селяни...» (там же). На думку темного індивіда, відомого зі своїх безчисленних майнрідівських оповідань-страхіть з «Чер­воного пекла», Віталія Юрченка, це були тільки «рідне­сенькі запроданці» (стор. 130), що «збольшевичені, по- скублять ззаду» (там же).

Важне те, що оті «запроданці» так довго скубали жов­то-блакитних лицарів, поки ці не знайшлись одної днини «во всеоружении» в обіймах вірних західних союзників.

Далі йти було нікуди. Залишилось тільки вис л у тонува­тись вірним союзникам та розжовувати образу, що її на­ніс могутній п’ястук українського робітника й селянина. А розжовувати й проковтнути її нелегко. Звідсіля й безсила лють, і презирство пана до раба, що посмів ви­зволитися з-під панської опіки.

«Я тоді перший раз побачив віч-на-віч проти себе «хама» (стор. 126),— гірко жаліється на свого товариша по зброї — селянина, що мав сміливість пошуткувати над ним, панич Анатоль Курдидик, а його братик Ярослав з пафосом накликує до помсти над збунтованим «хамом» (стор. 105). їх зненависть до революційного пролетаріату доходить до меж, за якими починається ділянка пато­логії:

«По дорозі минали мене уже лави большевиків. Таких поганих типів, як тим разом, я ніколи не бачив: скуласті, з кирпатими носами, кровожадні і озвірілі обличчя. Пла­щі нарозпашку; кулеметні ленти з набоями через плече доповнювали їхній огидний, дикий вигляд. Це були так звані «таращанці». Рука судорожно хапала за револьвер. Хотілося кликати всі небесні сили на допомогу» (стор. 29).