Unknown

Цей почин підтримають, мабуть, також і ундорадикаль- ні політики, бо їх діяльність в останніх часах помітно пожвавішала, вказати хоч би на дружні чорні кави й не менше дружні й зворушливі телеграми. Справа мусить поступати вперед, бо надходить грізна година, що три-

вожить сон навіть таких невразливих душ, як редактори «Діла». В одному з недавніх чисел появилася стаття, що в ній були міркування на зовсім нову для «Діла» тему — про сучасну кризу. Стаття кінчилася більш-менш так: «Доживемо — побачимо, а радше — не доживемо й не по­бачимо!» Коли так шановні редактори схотіли на цей раз винятково дотримати слова, було би пізніше куди менше роботи.

На брак роботи не може жалітися наш цензор, що завдяки ньому наше 7—8 число мало би право заспівати собі «Ропасі snieg Ьіеізгут ві§ віапіе» \ Особливу знена­висть виявив пан цензор у відношенні до філософії і му­зики, хоч про це останнє можна сперечатися, бо, як до­відуємося, сконфісковано й гасло до бойкоту фокстрота, танго й блек-ботона, отже, виходило б, що є саме при­хильником цих окцидентальних танків, а тим самим і та­кої ж музики. Крім цього, сконфісковано й рецензію на одну книжечку «Червоної калини», мабуть, ця книжечка декому й сподобалась...

Та все-таки у царських часах було гірше. Тоді не тіль­ки конфіскували, не тільки протестувати не давали, а ще й кричали:

«Малчать! Не рассуждать! Не сметь свайо суждєніє імєть!»

Тоді (також) не забирали слова. Мабуть, тому, що воно дешевше було. ²¹

ЛИЦАРІ ЧОРНОЇ РУКИ