Unknown

Та знайшовся редактор, що є іншої думки. Пан Руд- ницький *, людина з вродженим оптимізмом, в тяжку го­дину не опускає рук і, розуміючи усю вагу моменту, йде назустріч бойовій еліті «геройської нації» (Грюнвальд, Берестечко, пане дзєю!) * і в польському літературному касині дає початок новій епосі братнього спулжиця *.

Був відчит про новітню українську літературу. Зібра­ні довідались, що був, крім Шевченка, й Франко, що є ще й тепер на Вкраїні письменники, які на диво «мимо жахливого більшовицького терору» пишуть, а деякі*і ду­же гарно пишуть. Довідались зібрані й про те, що преле- гент ^{12 13} цього «парадоксу» ніяк не розчолопає, та що це по всій імовірності якась чорна магія. Присутні сиділи і з глибокою увагою потакували головами. Потакував пан воєвода, потакував пан від санації Бохенський *, пота­

кувала бородата й небородата сметанка. Не потакували тільки вікнівці, й за те дісталось їм від голови касина ¹ пана Ортвіна від поезії, що з сармацьким заводіяцтвом накинувся з цього приводу й на них, і на «Вікна», і на пролетарську літературу, і на п’ятирічку, яка, на його думку, тільки й потрапить, що виплекати трохи расової худоби. Пан Рудницький, гордий з шляхетського сукур- су, з радощів-гордощів на кріслі підстрибував, з вдячності щохвилини пилючку з рукава презеса ^{14 15} стріпував, за ши­рокі плечі презеса розкішною гадюкою облесливо ховався.