Unknown

Стільки про знання. Не залишається позаду й вихо­вання. Крім чорного пана, що є чільним виховником мо­лоденьких душ (до речі, ті «душі» мусять йому кілька разів у рік здавати точний звіт зі своїх учинків і думок, щоб, чого доброго, не заховалося щось небезпечне перед оком чорного мага), з’являється щотижня в школі моло­дий панок із срібним ковнярем і вчить спокірнілу вже здебільшого, стероризовану молодь ставати на позір²² і цілити в груди свого батька чи брата. Це триває так довго, доки не вивчаться настільки, щоб могти в найближ­че патріотичне свято маршувати під музику кроком циркових коней перед пухкими черевцями «заслужених».

По мешканнях учнів бігають учителі, ті, що в них нюх кращий, і рука педагога дбайливо переглядає учневі книжки. Може, все ж таки дещо попадеться. Директор золочівської гімназії видає учням накази, щоб вклоня­лися всім визначеним особистостям у місті («Кур’єр львовські»), тобто від бурмістра до вахмістра поліції. Звичайно, про пошанівок до себе педагоги теж не забу­вають. Його частенько таки добувають методами старими, добрими, відомими. У нижчих класах весело лящать «батьківські» ляпаси, так що деколи й кров з носа поллєть­ся. Піп одної львівської школи винайшов нову систему руханки — «нечемних» учнів підносить за вуха до своєї бороди. Епітети «хам», «свинтух», «стерво», «каналія» тримаються учнів до найвищого класу. Учитель історії одної недалекої гімназії між одним і другим ляпасом по­гукує життєрадісно: «Замкній клапач, гувняжу!», кроком переможного володаря міряючи занімілу в тривозі залу.

Вісім—десять років такого «виховання», учень «здає матуру», і здебільшого це найкращий матеріал на все, що хочете, якщо хочете,— тупого бюрократа, зразкового сер­жанта, патріота, спортсмена й погромника, якщо хоче­те — чистокровного фашиста. А знання? Якщо не здобу­вав його самохіть, у своєму підпіллі, він знає декілька грецьких форм і латинських поговірок, має фантазійний почерк і, наколи відкриє в собі «божу іскру» й забагнеть­ся йому стати «поступовим» неуком, навіть таке може вшкварити:

«Над «повного жіночою емансипацією» не будемо дов­го застановлятися. В тих формах, у яких вона проявляється на наших землях — це т[ак] зв[ана] «буржуазна видум­ка» для загострювання різниць у подружжях, бо виплекана буржуазними ідеологами й перещіплена для баламутства в дрібноміщанство» К