Unknown

«В Усевлоні ОГПУ та втеча звідтіль» — ось підза­головок «Пекла на землі», що в нього вперто наказує Вірити автор цих «спогадів» Віталій Юрченко. Як виходить, колишній білобандит, що після програшу зо­дягає маску й, ставши радянським службовцем, запекло й послідовно бореться з ненависним ладом, послуговуючись при цьому усією безсоромною гнучкістю міщуха з «хит­рих малоросів». Та «забава» триває трохи задовго, й жов­то-блакитний герой опинився, як пише, на далекій півно­чі в таборі інтернованих. Там знаходить багато своєї бра­тії, душогубців, злодіїв та розтратників. Тут починається оповідання про нечувані страхіття, а на стор. 117 описує картинно спалення живцем на кострі трьох інтернованих, хоч як самий уже признає: правда, не бачив я сам, та оповідали таке. Влада була, за Юрченком, трохи не ви­борна, тобто складалася здебільшого з самих арештантів, і вони саме якнайбільш безоглядно відносяться до свого товариства. А товариство відомо яке, надзвичайно мало товариського в ньому; найбільше ще його у «блатів» (зло­діїв). Було таке, що укількох убили ведмедя. Його хотіли поділити між загалом, та на що ж тоді шляхетний «інди­відуалізм» автора й йому подібних:

«Хотіли сучі сини (!) забрати ведмедя й патрошити на пункті. Ми вперлися не дати» (стор. 97).

Для характеристики автора як представника оцього «лицарства», що з таким «геройством» боролося за «нень­ку», цього рішуче мало. Напередодні роковин Лютневої революції він, запеклий контрреволюціонер, складає вже тези, читає доповідь, а на Перше травня вітає робітниче свято. Захоплено звеличує великоднє свято й плаче над долею попів, та це не перешкоджає йому в той же час влаштувати противеликодній день. За ті всі «заслуги» стає наш зручний лицар, як подає, «виховником» і в пер­шу чергу умовляє «блатів», що застрайкували, піти на ро­боту, й за те, як самий у щирості признається, дістає від них «по шиї». Та ця робота не вдоволяє патріотичного лицаря, й він щотижня складає ще «довжелезний звіт про політично-моральний стан пункту» (стор. 119), бо, як каже, дістав завдання «систематично пильнувати за кож­ним в’язнем» (стор. 187).

Хоч якою ясною уже є для нас постать автора, він у чванькуватості позує на мислителя й, малюючи «чер­воні страхіття», глибокоумно питає:

«Що робиться, во ім’я чого?!» (стор. 152).

А хоч би й для того, шляхетний пане Юрченко, щоби світ ширший, вільніший і чистіший став, щоби менше на