Unknown

Під господарською рукою Білінського при пансіонаті виростає ціле господарство, яке дає дітворі і овочі, і фрукти, і м’ясо. Нещодавно Білінський посів відпові­дальну посаду заступника голови виконкому Червоноармій- ської Ради депутатів трудящих. І на цьому посту віп залишиться тим, ким був усе своє трудове життя: лю­диною, яка глибоко любить свій край, людиною чистих рук і чистого сумління.

ЯК ЖЕ ТЕБЕ НАЗВАТИ?

«Як же тебе назвати?..» — безпорадно запитував щеник-анонім у листі, адресованому фейлетоністові зети «Сила» — Мережці, перш ніж вилити потік б] ної лайки, яка не робить честі його монашеській сут

«Як же тебе назвати?» — гнівно сопів астматич цензор, креслячи олівцем криваві смуги на шпальтах сирого від фарби номера «Сель-робу» з черговим феі тоном Мережки.

«Як же тебе назвати?» — скреготів зубами опасис голова українських епдеків *, пізнавши свою власну зіопомію в дзеркалі фейлетону Мережки.

Відповідь на це нелегке питання знайшов, як т< зрештою, й слід було сподіватися, шеф львівської пі ції. Внаслідок довгих і пильних пошуків йому пощаст встановити, що за псевдонімом Мережка криється г звичайно небезпечний з точки зору правопорядку авт на перший погляд цілком цензурних оповідань з сел ського життя — Петро Козланюк. Пан шеф встановив агноз: «Бунтар!»

Так, але для того, щоб розпочати судовий прої цього було не досить. Компрометуючих відомостей було: всі обшуки, проведені в помешканні згадав «бунтаря», не дали жодного разу очікуваних нас; ків. Отож з точки зору юриспруденції все було в рядку.

І тоді стражові правопорядку спало на думку те, пізніше, мабуть, від нього запозичив Гіммлер. Застосо він щодо Козланюка (Мережки) «арешт з метою ховання».

Юридична машина була приведена в рух. Держа «органи» в особі двох відповідно підготованих шпи пів вдерлися до квартири Козланюка (Мережки)

I перевернувши все догори дном, відпровадили його під ; смердючі склепіння Бригідок.

Через кілька місяців, яких, па думку папа шефа, вистачило для того, щоб виробити у в’язня повий СВІТО­ГЛЯД» неіснуюче слідство було припинено, Козланюк (Ме­режка) опинився па волі.

^F Та, однак, виявилося, що пан шеф переоцінив своє вміння передбачувати. Чи не на другий день після того, _як письменник вийшов з в’язниці, ім’я Мережки знову прикрасило дошкульний бойовий фейлетон.

«Як же тебе назвати?» — скрикнув на цей раз до­стойний прокурор Мостовський, загальновідомий тим, що особисто супроводжував до шибениці політичних в’язнів, а кримінальних злочинців рятував з рук Фемі- ди за відповідного хабара.

; На номіч йому поспішив, якщо мені не зраджує па­м’ять, міністр внутрішніх справ Пєрацький. Цей одним розчерком пера поклав край літературній діяльності Ме­режки, заборонивши всі українські організації і періо­дичні видання, що виступали проти націоналізму. В мить, коли з четвертого поверху будинку па вулиці Магазиновій, де містилась редакція літературного жур­налу «Вікна» *, з шумом летіли на брук книжки з без­цінної бібліотеки, коли тріпочучи розпачливо білими (Крилами летіли із свистом на мокре від дощу каміппя також томики новел Козланюка,— перо, яке їх писало, непокірне перо Козланюка, вже спочивало в загратова­ному приміщенні тюремної канцелярії... На цей раз про­курор Мостовський був страшенно задоволений.

Минула осінь, пролетіла зима і весна. І коли вдруге перед в’язнем заскрипів ключ сумнівної свободи, на сві­чі було дуже сумно. Наволоч з вулиці Руської і Костюш- ка, побачивши змарнілу постать Мережки, втішно по­тирала руки: «Зачекайте, як покрутиться цей якобінець -тиждень-два по місту, скуштує гіркої бринзи безробіт­тя, вмить і різні східні дурниці вивітряться з його голо­ви. Отоді пташка сама прилетить до нашої клітки».

Однак минув рік і другий, а пташка не прилітала.

«Як же тебе назвати?» — сушив голову над цією лю­диною начальник воєводського управління безпеки. Він Довго морочився, але так нічого нового і не придумав. -Отож і зліпив він відповідного листа до міністерства, а .вищеназване прийняло листа до відома, 1, ствердивши,

що незламний Козланюк (Мережка) знайшов притулок у родичів у Радзивилові, прийняло відповідне рішення і надіслало його волинському воєводі. Наслідком було те, що Петро Козланюк, син Степана і Параски, був заарештований і пішки — незважаючи на існування заліз, ниці — відправлений до тюрми в Дубно. Про виконання негайно повідомили вищі власті.

Не допомогло. Петро Козланюк — полум’яний письмен­ник і публіцист, співець і захисник сільської бідноти залишився непохитним до кінця, точніше кажучи, до кінця переслідувачів своїх.