Unknown

Тому об’єднання демократичних і прогресивних сил в українському суспільстві є національною необхідністю. І тут треба сказати, що керівництво Української соціаліс­тично-радикальної партії не виявляє поки що належного розуміння спільних, головних завдань всієї демократії. Даремно було б шукати в ухваленій 1.ХІ 1936 року плат­формі УСРП таких вказівок, як боротьба об’єднаної демо­кратії за політичну свободу і п’ятиумовне виборче право, боротьба з воєнною фашистською загрозою, з антисемітиз­мом і т. д.

ЛОПНУЛА МИЛЬНА БУЛЬКА

Південно-східна частина Польської держави густо за­селена українським народом, що становить найбільш важ­ливу групу національних меншостей.

Та якщо думка воєводств, розташованих вздовж пів­денного кордону, в певній мірі висвітлюється місцевою пресою, представниками органів самоврядування і т. п., Волинь для решти країни є майже білою плямою. Адже не можпа вважати авторитетними анемічні виступи «пред­ставників» Волині в сеймі або повідомлення кількох на­півофіційних газет, згідно з якими все в цій частині дер­жави перебуває в найкращому порядку і систематично покращується.

Але в останній час грізно затріщали основи «держави» Волинського воєводи п. Юзефського.

На протязі декількох років Волинь є піддослідним кро­ликом п. Юзефського, який хотів при допомозі адміністра­тивних державних органів створити польсько-українську «угоду». Було ліквідовано декілька українських організа­цій, діяльність інших, легальних, зведена відомими засо­бами до нуля, зате створено Волинське українське об’єд­нання (ВУО). ВУО повинно було стати чимось на зразок ББВР * на українському теремі. Цією організацією керу­вали призначені «зверху» керівники на чолі з п. Певним, а повинна вона була монополізувати впливи па все міс­цеве українське суспільство. Це був такий незвичайний і штучпий витвір, що вже від самого початку його доля була вирішена. Безнадійно видули цю мильну бульку. Для загалу ВУО було оголошено як єдине українське пред­ставництво Волині; в місцевій пресі роїлося від вітальних листів до представників уряду, ухвалюваних одноголосно па з’їздах ВУО від імені «всього українського суспільст­ва». В дійсності, незважаючи на різні «трюки» і золоті

обіцянки, крім невеликих групок, вони не об’єднали на­вколо себе нікого. Та й ті невеликі об’єднання були ском­прометовані діями, принципово ворожими для ВУО, про що свідчать різні судові процеси (наприклад], останній процес ВУО в Рівному).

Аж нарешті мильна булька лопнула.

Надаємо слово «Польсько-українському бюлетеню» *, який не можна запідозрити в негативному відношенні до санаційної системи. Пан С. Г. в № 49 «П-у. б.» в статті під заголовком «Кінець однієї кар’єри» пише:

«Незважаючи па виняткові умови, в яких (Певний) міг виконувати свою політичну роботу, вій не зумів за­воювати симпатії українського населення Волині... В ре­зультаті після багатьох років загальновизнано, що ВУО під його (Певного) керівництвом не знайшло підтримки на місці, що українська маса пішла за революційними течія­ми, а найбільш активні діячі перейшли в підпілля. В ко­лах української інтелігенції на Волині запанувала апа­тія... Розпочались чвари в середовищі самого ВУО. (Пев­ний) був виключений з партії, яку сам уособлював.

Таким чином скінчилася гучна в свій час кар’єра твор­ця і довголітнього керівника української «угоди» на Во­лині. Падіння п. Певного в очах громадськості Волині (без сумніву) знаменує важливі політичні зміни в поміркова­ному українському таборі на Волині, адже правильно це чи ні, але з іменем п. Певного була пов’язана для гро­мадської думки Волині дотеперішня специфічна політична тактика...

Це ні в чому не міняє факту завершення «епопеї Пев­ного» на Волині. Еволюція, яка зараз відбувається в українському поміркованому таборі на Волині, об’єднаному в ВУО, дає найкращі підтвердження ненадійності основ угоди... Всім тим спробам (Певного) укласти «угоду» не вистачало органічної основи і солідної перспективної по­становки питання в усій повноті».

Стаття закінчується словами: «...з усією певністю мо­жемо сказати, що чим швидше зникнуть сліди псевдоуго- ди і відійдуть її псевдокерівники, тим більше і швидше будемо мати відчутні наслідки нормалізації польсько- українського життя в Польській державі».

Здавалося, що справа вирішена, тим часом в № 25 «Української ниви», органу ВУО, читаємо в статті під за­головком «Політика сильних нервів», що після усунення

п. Певпого більших тактичних та ідейних змін нема чого сподіватися: організація ця повинна і надалі представля­ти українську громадськість на Волині.

Невідомо, чи таку позицію слід віднести на рахунок наївності творців нещасної «угоди». Бо час нарешті зрозу­міти, що будь-яке тривале порозуміння між польською буржуазією, поміщиками і теперішнім державним апара­том — та українським народом є неможливе. Справжня угода може бутп досягнена лише при зміні сучасної систе­ми на демократичній основі, між рівними і вільними в своїх правах працюючими верствами обох народів.

Луцьк, у січні.

СПІЛЬНА ДОРОГА