Unknown

Місцева українська реакційна література ділиться, що­правда, на кілька груп, однак у принципових питаннях займає рішучу позицію і зоологічно ворогує з прагнення­ми робітничого світу.

Українська реакція має в своєму розпорядженні ряд літературних журналів. Найстаршим з них є «Вісник» * (в минулому «Літературно-науковий вісник»), що вихо­дить під редакцією вправного публіциста з невимовно тем­ним далеким і ближчим політичним минулим, д[окто]р[а] Донцова, який вже кільканадцять років є ідеологом край­нього крила українського фашизму. Визначнішим співпра­цівником його журналу є поет-емігрант Маланюк *.

Літератори, згруповані у Варшаві, видають час від ча­су альманах «Ми» * і становлять пооруч з «Вісником» най­більш видну групу літературного фаашизму. «Ми» об’єднує колишніх і частково теперішніх іг.ірихильників Донцова, його «волюнтаризму», «енергетизму/» і розгнузданої реак­ційності, як Самчук, Кжижанівськиий та інші.

Під опікунськими і туго набитвими гаманцями митро­полита Шептицького з’являється місячник «Дзвони» *, який, зрештою, претендує на академічність. Ведучим пуб­ліцистом «Дзвонів» є відомий гітлерівський агент Кучаб- ський *.

Більш масовим органом є «Даажбог» *, призначений для отруювання української молоді і з народу класовим ре­негатством, шляхом іюширепня наклепів та немилосерд­ною фальсифікацією історичних фаіктів.

Подібне завдання виконують тгакож місячники «Юні друзі» * і «Вогні» *.

Нарешті, необхідно згадати літературно-мистецький двотижневик «Назустріч» *, що об’єбДиує, між іншим, літе­раторів і скульпторів, які спекулюють уже декілька років па т[ак] зв[анохіу] радянофіліьстві, тобто на надіях на мирне, в міру можливостей, іперетворення УРСР в українську буржуазну державу. ]Найбільш визначними співпрацівниками «Назустрічі» іб М. Рудницький *, С. Гординський *... і графік КовжуїД *• Сьогодні ці недавні радянофіли змагаються у нападках- на українську радян­ську] літературу і звеличують у поезії варварство гітле­рівської Німеччини.

Маневровим відділом українського фашизму являють­ся колишні члени гр^пи місцевих письменників «Горно», такі як Иран *, Дмитрии * і Сказиінський *, що на шляху пролетарської літератури здійснювали диверсійну роботу. Останньою спробою ц ієї диверсії бу.^гло видання так званого альманаху групи «Гсорно» — «ПоцЮЙбіч», де під маскою начебто марксизму Намагалися провести ворожу ідеоло­гію.

На книжковому ршнку відчуваються пожвавлення ак­тивності українського фашизму. (Окрім фантастичних і відповідно спрепаров.аних «мемуарів» вигнаних із СРСР білогвардійців з’являїються час від часу твори, які станов­лять певний інтерес....

Все це, однак, надзвичайне вбоге якісно і кількісно та є доказом страшенного духовного та ідейного зубожін-

ня того відгалуження міжнародного фашизму, яким є український фашизм.

Зубожіння це знаходить свій, можливо, найбільш яс­кравий вияв в українській буржуазній драматургії. Кіль­ка жалюгідних, зрештою, театрів не мають в репертуарі жодного хоча б посереднього твору, а єдина либонь спро­ба в цьому напрямку, яку намагався зробити митрополит Шептицький, що поставив своїм коштом у Великому теат­рі релігійну п’єсу Лужнпцького * «Посланець до бога» (так!), скінчилася зовсім не мистецьким скандалом і гань­бою костьольних властей.

Українські реакційні письменники об’єднані в «Това­ристві літераторів і публіцистів ім. І. Франка» *. Це това­риство виявляє свою громадську діяльність виключно шля­хом антирадянського цькування. Ця «робота» об’єднує всіх українських] фашистів пера від пайбільш яскравих шовіністів до «ліберальних» співпрацівників не менш лі­беральних «Сигналів» *

ЗЕМЕЛЬНИЙ ГОЛОД НА

ПІВДЕННО-СХІДНИХ ЗЕМЛЯХ

У зв’язку з постановою про парцеляцію 27 тис. га землі вся преса виступила по аграрному питанні. Неза­лежно від становища різних політичних угруповань всі визнають, що голод, злидні, безробіття, нестача землі — це «дійсна дійсність» села.

Найбільш яскраво земельний голод відчувається на південно-східних землях.

Кілька цифр свідчать про загрозливу ситуацію.

60,5% всіх господарств там — то господарства, що ма­ють менше двох га; 29,8% — від 2 до 5 га. Таким чином, в руках 90% селян знаходиться лише 13% землі.

Навіть «Діло» * змушене визнати, що:

«Земля — то питання «бути чи не бути» для україн­ського народу».

І далі:

«За право на землю для українського селянина підні­меться на боротьбу вся українська громадськість, на бо­ротьбу, яку український народ повинен вести за своє фі­зичне існування».

Парцеляція в таких вузьких розмірах і на таких умо­вах, які вказані в урядовій постанові, абсолютно не ви­рішує трагічного становища села.

ПОЛІТИКА

«ПОСЛУХУ ТА ПОКЛОНІННЯ» (надіслане)