Unknown

Вказуючи на буржуазний характер творчості групи польських письменників, що виступили на сторінках «Ли­тературной газеты», і на відсутність серед них представ­ників лівої літератури, редакція нагадує, що російський революційний табір завжди — від декабристів і до Лені­на — підтримував боротьбу польського народу за свободу. Міцкевич, перебуваючи в дружніх стосупках із Пушкіним і декабристами, у своїй боротьбі за визволення польського народу розраховував не лише на революцію в Росії, а й у всій Європі і мріяв про «загальну революцію». У період 1863 року близькими були стосунки між засновниками ор­ганізації «Земля і воля» *, яка тоді створювалась, та вождя­ми польського повстання. Його палкий прихильник Чер- нишевський товаришував з Сераковським *, одним із героїв повстання. Бакуіііи * готує для допомоги полякам морський десант на литовському узбережжі. Лавров * і Дмитрієв воюють пліч-о-пліч з польським революціонером Ярославом Домбровським *, головнокомандуючим війська­ми Паризької комуни./. На стіні Народного Комісаріату оборони у Москві є барельєф цього борця за національне визволення і за міжнародну революцію. У першому «Про­летаріаті» * брали участь російські революціонери. Те ж саме було в 1905 році. Ленін, ставлення якого до націо­нального питання загальновідоме, прочитав у 1914 році в академічному союзі соціалістів «Спуйна» ⁹ у Кракові реферат саме з цього питання.

«Ми боремося,— закінчує редакція «Литературной газеты»,— за здійснення якомога ширших культурних зв’язків між нашою великою соціалістичною Батьківщи­ною і всіма країнами. Особливо, звичайно, ми зацікавлені в розвитку цих стосунків з нашим найбільшим західним сусідом, Польщею. Даючи польським письменникам мож­ливість виступити перед широкою радянською громад­ськістю, ми хочемо бачити в цьому виступі виявлення їх­ніх стремлінь до розвитку взаємних стосунків між обома країнами».

Крім виступу Гетеля, у номері вміщені також стат­ті Сківського *, Парапдовського *, Кадена-Бандровсько- го *, Іжиковського, Шифмана, Третера, Зельверовича, Ча- ховського, Гутри, Серошевського. Прозу представляють Гетель та Упіловський. Поезію — Лехонь, Івашкевич *, Лесьмян *, Іллаковичівна, Слонімський *, Віттлін, Тувім *, Вєжинський і Балінський. Крім того, у номері вміщено репродукції Прушковського й Скочиляса.

* * *

Незабаром після появи номера трапилося те, чого ні­хто з широкої громадськості не сподівався, а багато хто й досі не розуміє. Гетель, який на початку номера громив «диктатуру упереджень», запевняючи в своєму і своїх ко­лег прагненні до «глибокого обміну думками» з радянськи­ми письменниками, виступив на сторінках офіційної «Га­зети польскої» * з гострою статтею саме проти польського номера «Литературной газеты». Серед багатьох, інколи досить дивних закидів (наприклад, претепзія до того, що редакція «Литературной газеты» стверджує класово-бур­жуазний характер офіційної польської літератури) ви­явився один найбільш важливий: польський номер «Лите­ратурной газеты» видано на експорт для замилювання очей польській громадськості, у Радянському Союзі його взагалі не розповсюджували... Так виглядає закид. А який доказ? Автор подає цей доказ: номер не був розповсюдже­ний у Радянському Союзі, бо таким є... переконання Гетеля! Це «переконання» повинно служити доказом пра­вильності звинувачення! Згідно з нашим «перекопан- н я м», таке «переконання» недостатнє для «переко­нання» хоча б невеликої частини мислячих читачів. Ф. Гетель розуміє, що якщо па когось, хто перебуває да­леко й не може відповісти, наговорити багато-багато ре­чей, доведених хоча б лише «переконанням» звинувачу- вача, у пам’яті читача завжди з цього щось залишиться і зробить своє. Саме це й потрібно. Мета досягнута. Особливо якщо методом «передай далі» наступний повто­рить думку в «модифікованій» уже формі. Наприклад, Каден-Бандровський у тій же «Газеті польскій» не аргу­ментує уже «переконанням», а просто свідчить: «це до­ведено (!)». Така безособова форма, таке «-єно» зву­чить значно впевненіше, ніж гегелівське «переконання». А «Просто з мосту» *, редагована свіжоспеченим нео-енде- ком Пясецьким, звинувачення уже подає як факт. Це діє переконливо, не допускає жодного сумніву! Звичайно, і «Вядомосці літерацкє» слухняно викопали наказ згори...

Насправді важко сказати, як розійшовся у Радянсько­му Союзі польський номер «Литературной газеты», чи так, як у свій час радянський номер «Вядомосці літерацкє», який у Польщі буквально розхапали. Може, радянська громадськість, яка багато читає не лише класиків своєї країни, а й Бальзака, Стендаля, Діккеиса, Байрона, Гете, Гейне, Міцкевича, справді не відчуває Лесьмяиа, не ро­зуміє Сківського і Парандовського?.. Може, навчена по­важати героїв польських демократичних рухів XIX ст. і справді не може поклонятися лицарям реакції?