Unknown

Таке розуміння своїх інтересів виявляють не лише єврейські підприємці. Голосно рекламований пан Коро­ленко не платить своїм робітникам по два й три місяці, а якщо й платить, то головним чином квитками й векселями. З початком липня пан Короленко обнизив і так уже зли­денну платню, причому обмеження доходило до 3[-х] зо- л[отих] на тиждень. На це відповіли робітники «диким» страйком й вибороли... обіцянку п. Короленка, що відте­пер платитиме що два тижні.

Друга патріотична фірма — це «Союз промисловців Гу- цульщини» косівського радикального діяча й героя відо­мої «справи» з грішми для жертв повені — п. Гербового. Цей пап заклав свій «союз» головним чином завдяки вкла­дам (по 50 зол [отих]) косівських міщан. Але незабаром

виявилося, що, незважаючи па ганебний визиск робіт­ників п. Горбовим, «союз» не платить дивідепти, обертаю­чи їх своєчасно на врятування своїх вкладів. Проте біль­шість пе встигла цього зробити. Сьогодні цей радикальний дуб «працює» далі десяткою робітників, безсоромно корис­туючись їхньою нуждою, яка приневолює їх приймати від п. Гербового замість платні бринзу, клапті полотна й не- заплачені в харчівні обіди... Пан Горбовпй дає зразок «рідного», поганенького, дрантивого визиску.

Супроти політично свідомих робітників усі підприємці без різниці національності виявляють нечувану однозгід- ність. Робітник чи навіть халупник, що карався в тюрмі або якого коли-небудь запідозрювали в політичній свідо­мості, не дістане праці ні в одного підприємця. Для таких ніякої праці немає і не буде.

Перші спроби організованого спротиву нещадному ви­зискові килимарських підприємців зроблено минулої осе­ні в осередкові виробництва — в Косові. Заходами свідо­мих робітників створено «Профспілку текстильних робіт­ників у Косові». Незабаром спілка мала вже 316 членів, й були найкращі вигляди на її дальший розвиток. Мабуть саме тому зараз після громадських виборів влада забрала затверджений воєводством статут і профспілку закрила. Та не змогла зупинити боротьби, яка чекає килимарських робітників Гуцульщпни з нечувапим визиском, що скла­дається в барвисті килими. Свідоміші робітники знають, що незабаром і в килимарстві настане крах, і вони мусять заздалегідь подбати, щоби підприємці пе скинули всього тягаря кризи на їх плечі.

Неорганізована боротьба з визиском, як усюди, так і на Гуцульщині,— не має поки що виглядів на успіх.

З ЯКОЮ МЕТОЮ?

(О — ч.) у Варшаві з’явився у продажу номер «Лите­ратурной газеты» (орган Спілки радянських письменни­ків), присвячений польській літературі, мистецтву та куль­турі. Номер представлений статтями та творами пере­дових представників польської міщанської літератури. Фердінанд Гетель * у статті під заголовком «Кінець дик­татури упереджень» виступає за зближення культур двох країн, при цьому заявляючи: «... скромне представництво польської літератури в сьогоднішньому номері «Литера­турной газеты» ми вважаємо пе випадковим актом про­паганди, а стремлінням розпочати той глибокий об­мін думками, який завжди відбувався між нашими письменниками, починаючи з часів великої романтичної поезії».

І автор запевняє: «Ми з задоволенням робимо цей крок — визволення від диктатури упере­джень».

Редакція «Литературной газеты» у великому вступно­му слові твердить, що цей помер є свого роду відповіддю на радянський номер «Вядомосці літерацкє», випущений восени 1933 року, поява якого «була в той час значним кроком на шляху встановлення культурних відносин між двома країнами й викликала зростання інтересу польської громадськості до радянської літератури, мистецтва та культури».

«Треба відверто признатися у тому, що наступний роз­виток цих відносин,— пише далі редакція «Литературной газеты»,— не виправдав надій радянської громадськості в такій мірі, в якій вони виникли при виході радянського номера «Вядомосці літерацкє», і при тій увазі, яка була виявлена до номера з боку польської громадськості...»

«Вважаючи, що справа розвитку й поглиблення куль­турних відносин між Радянським Союзом та Польщею від­повідає життєвим інтересам обох країн, ми охоче надаємо сьогодні сторінки нашої газети групі письменників, поетів та митців сучасної Польщі...»

«Цілком очевидно, та обставина, що радянські та поль­ські письменники, які виступають у сьогоднішньому но­мері, у класовій боротьбі перебувають на протилежних сторонах барикади, визначає характер та форми їхньої творчості.

Ця обставина не може, однак, і не повинна стати пе­решкодою до взаємного культурного зближення і спілку­вання обох країн ».