Unknown

Банкротство нормалізаційної політики змусило керів­ництво УНДО дещо змінити тактику. Робилося це не без внутрішнього конфлікту, що проявилося, наприклад, у ви­ступі «Діла» з деякими застереженнями щодо дотеперіш­ньої політики УНДО. Одночасно в сеймі та в сенаті де­які провідні ундівці заговорили більш серйозно, змальо­вуючи в темних барвах суспільно-політичну дійсність на землях південно-східних воєводств та становище україн­ського народу в польській державі. Особливо підкреслили вони те, що енергійний протест в українському суспіль­стві викликає земельна колонізація, поновлена міністром Понятовським *, як частина парцеляційної акції, що за­раз проводиться замість демократичної аграрної ре­форми. Тому посли і сенатори УНДО голосували проти бюджету Міністерства рільництва, заявляючи при цьому, що й надалі лишаютьсяпапозиціяхнор- м а л і з а ц і ї, в підтвердження чого вони голосували за бюджети інших міністерств.

Але ні в парламентарній діяльності УНДО, ні в ундів- ській пресі, крім підвищеного тону, дотепер не видно жод­них ознак, які б вказували на який-небудь принципо­вий поворот у внутрішній і зовнішній політиці керів­ників цієї партії. Без сумніву, керівні кола УНДО не задоволені з результатів нормалізаційної політики. Резуль­тати ці, що зрозуміло кожному, роблять неможливим про­довження відомої політики «послуху та поклоніння». Українське суспільство бачить і аналізує. Обманювати його щораз важче. Отож неважко зрозуміти, що останні зміни ундівської тактики в межах існуючої системи і на грунті дальшої «нормалізаційної» співпраці з санацією продиктовані у великій мі­рі труднощами, з якими УНДО зустрічається в своєму

суспільстві, а не справжньою турботою про інтереси укра­їнського населення. Якщо б ця турбота перемогла в керів­ництві УНДО, воно було б змушене перейти до принци­пової опозиції. Вкажемо на ставлення всієї упдовської верхівки до боротьби демократичного табору, яка відбу­вається в державі, за зміну системи врядування. Ніде ке­рівники УНДО, ані їхня партійна преса (не виключаючи «незалежного» в даний момент «Діла») не виступили за ліквідацію системи і відновлення політичної свободи, за демократію, яка потрібна так само українському народові, як і народним масам всієї Польщі. Відсутність демокра­тії завдає шкоди не тільки суспільно-політичним і куль­турним інтересам польського народу, а також українським національним інтересам, які при сучасній системі не ма­ють жодного захисту — це відкрито вже стверджують по­сли і публіцисти УНДО. Однак вони спазматично три­маються цієї системи і — незважаючи на образи та за­гострену критику — запевнюють їй підтримку і надалі.

Керівництво УНДО всупереч інтересам і поглядам українського суспільства, всупереч побажанням великої частини своїх членів і прихильників — і далі плентається під прапором фашизму. У зовнішній політиці ундовська преса послідовно продовжує лінію Гітлера, Муссоліні, Франко та їх поплічників. Закоренілі вороги свободи і гно­бителі слабих народів далі виступають як найбільш відпо­відні союзники української національної політики. Полі­тика загарбання Абіссінії, вторгнення в Іспанію, підко­рення басків і каталонців повинна бути корисною для української національної справи! Українським націо­нальним ідеалом повинно бути загарбання України зару­біжними імперіалістами!

Проте в українському національному таборі — в УНДО і поза ним — є люди, які розуміють (якщо не віддавна, то від останніх розчарувань...), що дорога фашизму не є до­рогою для українського народу. Що це дорога його воро­гів. Український народ має спільну дорогу з усією демо­кратією, і її стремління є його стремліннями. Офіційне ке­рівництво УНДО не пішло навіть так далеко, як демо­кратично-міщанська стихія в єврейському суспільстві, які вимагають тепер, щоби єврейські посли зреклися мандатів до наперед визначеного «сейму». Але чесні люди і групи в українському національному таборі вже розуміють, що антидемократична позиція є одночасно позицією антипат­

ріотичною. Вони розуміють, що внутрішній і зовнішній гітлеризм рівнозначний смерті для українського народу. Що майбутнє українського народу полягає в братньому союзі з демократією інших народів, насамперед поль­ського.