В лабіринтах абверу

Центр дякував за службу, закликав до найсуворішої конспірації та обережності, але в той же час наказав інформувати його і про все зв'язане з фортифікація ми навколо Кенігсберга, військовою промисловістю міста, заходом і виходом військових та допоміжних суден у порт Піллау.

Одержавши цей наказ, Микола обізвав себе йолопом. Справді, як, живучи в районі Кенігсберга, міг він забути, що це місто-фортеця, і про міжнародний скандал, який розігрався навколо нього задовго до війни! Правда, сам він тоді військовими проблемами цікавився мало, але пізніше, в 1939 році, коли Клинченка вже вчили мистецтва розвідки, йому пощастило прослухати курс лекцій: «Від Гінденбурга до Гітлер'а». Лектор — відомий військовий історик — розповідав, як німецькі мілітаристи, готуючись після першої світової війни до реваншу, хитро обминали заборони й обмеження Версальського договору: створили так звані кишенькові лінкори, глибоко замаскований генеральний штаб, підготували офіцерські та унтерофіцерські кадри. У 1925 році вони зуміли таємно посилити Кенігсберзьку фортецю бетонними спорудами. Та це вже було зроблено настільки відкрито й зухвало, що міжсоюзницька контрольна комісія мусила втрутитися. Близько половини тих фортифікацій знесли.

— Але ми повинні завжди пам'ятати, — резюмував тоді свою лекцію професор, — що німецький імперіалізм розглядав і розглядає фортецю Кенігсберг як опору своєї армії при її наступі на Схід…

«Як же міг я забути, про цей горішок, який нашим скоро доведеться розгризати?!» — картав себе Микола. Він, звичайно, знав, що радянські війська штурмуватимуть Кенігсберг, керуючись не тільки його інформацією, що Центр і командування черпають відомості про противника з багатьох інших джерел, але іноді навіть третьорядне, здавалося б, повідомлення стає тим останнім штрихом, який надає портретові повної схожості.

З того дня вони з Войцехівським перетворилися на завзятих «краєзнавців». Прихопивши з собою про людське око ще кого-небудь з офіцерів чи курсантів школи, радянські розвідники вирушали на екскурсії до Кенігсберга, Піллау, прибережних курортних міст і містечок. Всюди гарячково споруджували укріплення. Пруссію — колиску німецького мілітаризму — гітлерівці готувалися утримати за всяку ціну.

Розвідники поспішали. Їх підганяло побоювання, що десантна операція ось-ось почнеться — і тоді прощай радіостанція, а може, і сам Кенігсберг.

ОСТАННІЙ СТРИБОК ФОН ШЕЛЛЕРА

Вночі Клинченка підняли з ліжка тривожні рулади «гефехтсалярму» [*Гефехтсалярм (нім.) — бойова тривога]. Він зайняв своє місце в строю. Темрява стояла така, що хоч в око стрель. Лише призвичаївшись до неї, Микола розгледів за кілька кроків попереду постаті трьох офіцерів. У морозному повітрі залунав рапорт фон Шеллера:

— Гер майор, особовий склад табору Нойхов за вашим наказом вишикуваний у повній бойовій готовності!

Майор і його супутники (в першому Микола на ближчій відстані впізнав Долла), підійшли до курсантів, привіталися і при світлі двох потужних акумуляторних ліхтарів, які несли за ними солдати, почали інспекцію. В одних вони перевіряли зброю і боєзапас, перелічуючи навіть патрони в рожках автоматів. Другим задавали питання з тактики, третіх екзаменували з конспірації, розвідки.

Вже й море порожевіло, відзеркалюючи схід сонця, коли інспектуючі розпустили стрій. Дальший розпорядок дня тримався в таємниці. Можливо, і від самого начальника школи. Фон Шеллер дозволив підлеглим спати до побудки. Наказав приготувати сніданок на дев'яту годину. Та як тільки курсанти вляглися, їх знову підняли по бойовій тривозі.

— На стрільбище, бігом руш! — скомандував майор.

Бігти довелося понад два кілометри. Колона розтяглася. Інспектори поглядали на годинник і щось записували.

Перекусили в полі консервами» консервованим гірчичним хлібом.

— Будемо вважати сніданок за перепочинок. А тепер наблизимо умови до обстановки, в якій вам доведеться діяти. Поділіть ваших людей на дві групи і приступайте.

З цими словами майор простягнув начальникові школи план тактичного заняття на тему: кругова оборона від переважаючого силами противника на відкритій місцевості.

В ході навчання майор ускладнював умови дедалі більше. Курсантів перевіряли на вміння водити мотоцикл, автомашину, їздити верхи, володіти ножем, прийомами нападу і захисту без зброї.

Ввечері офіцерів скликали на розбір. Фон Шеллер відрекомендував одного з інспектуючих:

— Представник «штабу Валлі» майор Марвіц!

Названо було, звичайно, і Долла, але без згадки про його посаду.

Марвіц у різкій формі висловив своє невдоволення результатами інспекції.

— Незрозуміло, на що витрачено січень: фізична підготовка курсантів — незадовільна, тактична — ще гірша. Унтерофіцери не вміють вибрати позицію для оборони, рядові — окопатися. Роз'ясніть, панове офіцери, вашим підлеглим, що там їм доведеться мати справу не з беззбройним населенням, а з радянськими солдатами, прекрасно підготовленими.

Помітивши з виразу облич присутніх, що наговорив зайвого, Марвіц почав вносити «поправки»: