В обіймах Казанови

Це траплялося не часто, але навіть ті кілька разів не були приємними. Людина є невільником власної репутації, і Казанова мав намір жити відповідно до своєї, навіть якщо треба було платити ціною власного задоволення.

У кожного чоловіка є своя техніка, як уникнути передчасного сповнення.

Одні стискають сідниці, інші прикушують язик, треті припиняють різкі рухи, щоб просто продовжити акт кохання. Казанова вірив у принцип роботи розуму. Саме тут народжується і вмирає хіть.

Розум — це те місце, де його можна приборкати, як приборкуєш норовистого коня. Коли Казанова відчув, що може не впоратися із завданням, він згадав небажані спогади, які сповільнювали потік задоволення ефективніше, ніж крижана вода.

Цього разу йому вдалося затримати власний фінал, хоча він не був упевнений, на скільки. Він з новою силою натиснув на Ізабеллині стегна, з кожним їхнім сильним рухом він відчував, як графиня тремтить і все жадібніше обіймає його шию та сідниці. Нарешті її сколихнув спазм. Вона відірвала свій рот від його і, схопивши Казанову за волосся, ткнулася обличчям у його широке плече, кричачи від розкоші. Охоплений її пристрастю, італієць відчув, що більше не може зволікати.

Навіть розум повинен, врешті, піддатися хіті.

Викид палючої насолоди переповнив його, розтрощив і покинув на мілині блаженства. Він упав на свою коханку, зовсім задихавшись. Чоловік відчував, що серце ось-ось вирветься з грудей. Він подивився на обличчя Ізабелли. Та відпочивала, спершись на сидіння карети і ліниво заплющивши очі.

Він вирішив поцілувати її в щоку. Ізабелла подивилася на нього палаючими очима й посміхнулася.

Казанова вибрався з-поміж теплих стегон генеральші. Все ще переводячи подих, він підняв стегна й застібнув ґудзики. Ізабелла теж сіла й почала поправляти сукню.

– Ти не надягла трусики, — сказав він перше, що прийшло в голову, щоб порушити мовчанку.

Ізабелла поправила волосся й глузливо глянула на нього.

– Невже ти один із тих надзвичайно спостережливих чоловіків?

Він прочистив горло, усвідомлюючи, що виставив себе дурнем. Відкрив завісу і визирнув через вікно. Побачив контури низеньких будинків і дерев, чорних і похмурих, що вимальовувалися на фоні місячного світла.

– Чому нас возять по передмістю? - спитав Джакомо.

– Головні вулиці патрулюють коронні гвардійці. Якби нас зупинили під час... знаєш, був би скандал. Серйозність посади, яку займає мій чоловік, вимагає, щоб я не знайшлася у всіх на вустах.

– Чому б нам не зупинитися в тихій вулиці?

– Заради безпеки. Візнику наказано ні в якому разі не зупинятися. У місті дуже багато жебраків і безхатченків, поза центральними вулицями може бути небезпечно, можна втратити не тільки гроші, але й життя.

Казанова знову глянув у вікно на похилені руїни й пошкодував, що не взяв із собою шпагу чи пістолет.

Генеральша, мабуть, відчула, про що він думає.

– Не хвилюйся, за нами їде карета з моїми озброєними слугами, – заспокійливо сказала жінка.

Казанова кинув на неї здивований погляд.

– В ти не подумав, що я сяду в карету до зовсім незнайомої людини, не подбавши про власну безпеку.

Казанова не коментував. У нього склалося враження, що, погоджуючись на інтригу Ельжбети, він наразив себе на більшу небезпеку, ніж очікував. Думка про ризики спокушання жінки генерала Гольштейна змусила його пеніс затвердіти.

– Гадаю, ти у Польщі нещодавно? – запитала Ізабелла, граючи бантом власної сукні.

– Я щойно приїхав із Санкт-Петербурга.

– Цікавий напрямок для італійця.

– Так хотіла доля, — скупо відповів він. – Ельжбета згадувала, що твій чоловік - росіянин.

– За вибором, а не за походженням, – уточнила Ізабелла. – У Росії дуже цінують німців, і це не дивно, адже сама цариця Катерина – чистокровна німкеня.

– Я мав нагоду говорити з нею, — похвалився Джакомо.

Той факт, що співбесіда з імператрицею не виправдала його надій на прибуткову кар'єру, він залишив при собі. Усе частіше й частіше він відчував, що чар, які він колись розточував навколо жінок, з кожним роком блякне. Він відкинув цю думку та страх, що стояв за нею. Джакомо зосередився на поставленому завданні.

Тут його чари ще діяли, він бачив це в волооких поглядах графині.

– З якої ти частини Італії, кавалер?

– З Венеції.

– Прекрасне місто, — мрійливо зітхнула жінка. – Особливо під час карнавалу. Кілька років тому я подорожувала Європою. Відвідала Рим і, звичайно, Париж. На зворотному шляху відвідала твоє рідне місто, а потім Відень. Останній мене розчарував, він сповнений нудьги та релігійного фанатизму, більше ніж Варшава.

– У мене схожа думка, – зізнався Казанова. – Імператриця Марія-Терезія, схоже, вважає карти та розваги за злочин.

– Вона ханжа, будьмо відвертими, — сказала Ізабелла, дивлячись на нього. – Ти, кавалере, здається, часто подорожуєш?

– Це правда, ніде надовго не затримуюся, – зізнався він двозначно і просунув руку під шубу пані генеральші, торкнувшись її коліна й ковзнувши по гладкій шкірі стегон.

– А що тебе привело в нашу холодну країну?