В обіймах Казанови

Джакомо потягнувся до пляшки з вином і випив ще один келих, цього разу, недодаючи наркотику. Його накрила хвиля спогадів із оповитої туманом Британії. Він знову побачив худе, обрамлене бурею каштанових кучерів обличчя Маріанни, зарозуміле і, водночас, по-дівочому невинне. Він потонув в її блакитних очах, повністю закохався в бездоганну шкіру, струнку фігуру і груди, які ідеально містилися в його великих руках.

Спогад про Маріанну Шарпійон був наче незагоєна ранка на піднебінні. Ви чудово знаєте, що не слід торкатися до неї, щоб вона зажила, але постійно перевіряєте, чи вона на місці, знову завдаючи собі болю.

Минуло два роки, а він все ще не міг змиритися з поразкою. Мабуть тому, що це був перший раз, коли жінка зробила з нього дурня, вона поводилася з ним так, як він сам не раз поводився з жінками до неї.

Так, він переживав невдачі і раніше, але та, яку він зазнав від дуже юної дівчини, змусила його зрозуміти, що його час неминуче добігає кінця.

Хіба не він сам казав, що людина може зробити все, що задумає, поки вона молода, бо доля не милує старих? Тепер ці слова, зарозумілі й хвалькуваті, здавалися йому глузуванням з самого себе.

Їй було сімнадцять, а йому майже тридцять вісім. Вона була француженкою і, як і він сам, приїхала до Лондона, столиці світових фінансів і сучасного підприємництва, заснованого на парових двигунах. Також вона була повією, він знав про це з самого початку. Маріанна спокушала старших чоловіків, вичавлюючи з них гроші та подарунки. Рідна мати і тітки радили дівчині, як краще спокушати чоловіків, що як раз не обурювало Казанову, тому що в минулому не раз траплялося, що матері пропонували йому своїх дочок в обмін на утримання або гроші. Однак цього разу він припустився помилки, яка коштувала йому всього маєтку та поваги до себе.

Наче дурень, він закохався в неї, і його згубив поспіх з яким він бажав посісти дівчину. За порадою старих звідниць Маріанна почала з Казановою стару, як час, гру. Вона притягала його до себе, підживлюючи ілюзіями та обіцянками, а потім відштовхувала, коли він вимагав їх виконання.

Тепер він ясно бачив, що Маріанна була не юною невинною істоткою, яку мати змусила продавати себе чоловікам, а розважливим мисливцем, який, відчувши його хіть і гордість, зробив його, Казанову, своєю іграшкою.

Коли він запропонував їй кохання, вона відмовила йому, проявляючи презирство.

Більшість чоловіків здалися б, але для нього це стало викликом, справою придушених амбіцій старіючого розпусника.

Він не міг думати ні про кого більше, крім Маріанни. Історії кохання, розмови, карти, навіть книжки, які він так любив, не давали йому розради. З кожним днем ​​він хотів дівчину все більше і більше. Джакомо почав поводитися як закохане цуценя, обсипаючи її подарунками і зізнаючись у коханні, не відходячи від неї. Він витратив багато грошей і часу, і все ж не став ближчим до її алькову. Усе, що він отримав, це поцілунок. Коли він все сильніше розпалювався, дівчина ставала холоднішою. Нарешті, збентежений упертістю Маріанни, Казанова вирішив вивісити білий прапор.

Вдень і вночі він страшенно мучився, постійно думаючи про неї.

У глибині душі він знав, що потрапив у вміло підготовлену пастку, але його одурманений розум відкидав усі раціональні аргументи.

Не дарма його приятель, граф Сен-Жермен, говорив, що Творець повинен був мати чудове почуття гумору, раз дав чоловікам розум і геніталії, але при цьому крові вистачало лише на те, щоб справно працював лише один із цих органів.

В своєму рішенні не бачити Маріанну він витримав не більше, ніж три тижні, але дівчина не любила відпускати здобич, коли вона вже схопила її.

Казанова випадково зустрів дівчину на одній з вечірок і повністю втратив голову.

Він знову почав залицятися, витрачаючи сотні фунтів стерлінгів на подарунки, шампанське та прийоми, отримуючи у відповідь порожні обіцянки.

Він намагався позбутися свого захоплення випробуваним і вірним способом зустрічатися з іншими жінками, але його любов до Маріанни перетворилася на одержимість. Він не міг знайти себе в обіймах іншої, що ще більше псувало його настрій і руйнувало его.

Нарешті, у розпачі, він пішов до матері дівчини і зробив пропозицію заплатити за ніч з нею сто гіней, величезну суму, втрата якої могла б привести його на межу розорення. Його пропозицію відхилили, і він вилетів за двері. Однак відсутність згоди продати чари доньки була зумовлена ​​не мораллю старої звідниці, а лише розрахунком і знанням людської природи.

Того ж вечора він повернувся до дому Маріанни та її матері, навантажений дорогими подарунками.

Казанова, який хвастав, що здобуде будь-яку жінку, опинився в принизливому становищі необхідності платити за можливість поговорити з дуже молодою спокусницею. Це падіння залишило постійний шрам на його гордості.

Джакомо потягнувся до напівпорожньої пляшки й наповнив свою склянку.

Алкоголь і опіум були ідеальними ліками від болю тіла і душі.