Верн Ж. Діти Капітана Грната

Новоявлені матроси приготувалися виконувати накази свого капітана. Джон Манглс почав з того, що розпорядився згорнути вітрила. Майор, Роберт, Паганель під керівництвом Вільсрна піднялися на марс⁷⁵. Напнутий вітром грот-марсель заважав би вивільненню судна. Треба було його згорнути, і це сяк-так було зроблено. Потім після завзятої і важкої для незвичних рук роботи грот-брам-стеиьгу висмикнули зі шківа. Юний Роберт, спритний,, як кішка, і сміливий, як юнга, істотно допоміг своїм товаришам у цій нелегкій справі.

Потім треба було кинути якір, а то і два за кормрю, навпроти кіля. Ці якорі повинні були під час припливу стягнути з мілини «Макарі». Така операція — справа неважка, коли є шлюпка. Тоді якір відвозять до потрібного, заздалегідь призначеного місця і там кидають. Але тут, коли пе було ніякого човна, доводилося його чимось замінити.

Гленарван добре знався на морській справі, тому розумів, що кинути якір для того, щоб зрушити судно, яке сіло иа мілину під час відпливу, необхідно.

— Але як же це зробити без човна? — запитав він Джона Манглса.

— Нам доведеться спорудити щось подібне до плоту зі шматків зламаної фок-щогли і порожніх барил, — відповів молодий капітан. — Закидати якорі за таких умов буде важкувато, але можливо, бо якорі на «Макарі» невеликі. А якщо вони будуть закинуті і не зірвуться, я сподіваюся на успіх.

— Добре. Не будемо ж гаяти часу, Джоне.

Усіх, і матросів і пасажирів «Макарі», покликали на палубу, і кожний з них узявся до роботи. Сокирами обрубали снасті, які ще підтримували фок-щоглу. Ця щогла була зламана в такий спосіб, що марс пощастило легко зняти. Джон Манглс вирішив з цього матеріалу побудувати пліт. Збиту марсову площадку приладнали до порожніх барил, що дало можливість плоту витримати вагу якорів. Щоб керувати плотом, до нього прилаштували кормове весло. Втім, відплив і так мав віднести пліт за корму, звідки, закииувши якорі, легко було повернутися на судно, тримаючись за кинутий з нього канат.

Близько полудня пліт наполовину спорудили, і Джон Манглс, доручивши Гленарваиу керувати роботою, взявся визначити місцезнаходження брига — було надзвичайно важливо про це дізнатися. На щастя, Джон Манглс знайшов у каюті Білля Галлея довідник Гріивіцької обсерваторії і секстант, дуже брудний, але ще придатний для роботи. Молодий капітан почистив його і виніс на палубу.

За допомогою цього секстанта йому пощастило визначити, що вони знаходяться під 38° широти, а позаяк вони були біля західного берега Нової Зеландії, він знав довготу: 171° 13'.

Глянувши на карту Джонстона, що її купив Паганель в Едені, Джон Манглс переконався, що аварія сталася біля входу в бухту

Аотеа, вище від мису Капуа, поблизу берегів провінції Окленд. Місто Окленд лежить на тридцять сьомій паралелі, отже, виходить, що «Макарі» відхилився на один градус на південь від свого шляху, і тепер, для того щоб потрапити в столицю Нової Зеландії, йому треба було піднятися иа один градус на північ.

— Перехід у якихось двадцять п’ять миль. Дрібниця, — сказав Гленарван.

— Дрібниця, якщо пропливти ці двадцять п’ять миль морем; довгий і важкий шлях, якщо пройти їх сушею, — заперечив Паганель.

— Тож зробимо все, що від нас залежить, щоб зрушити «Макарі» з мілини, — сказав Джон Манглс.

Знову взялися до роботи. О чверть на першу почався приплив, але Джон Манглс не міг ним скористатися, бо якорі ще не закинули. Однак він з певного тривогою стежив за тим, що робиться з «Макарі». Чи не зрушить бриг з місця приплив? Це питання мало вирішитися протягом п’яти хвилин.

Стали чекати. Почувся тріск. Це означало, що судно або спливало, або зрушилася з місця його підводна частина. Але сподівання були марні, і Джон Манглс тепер покладав усі надії на наступний приплив.

Знову закипіла робота. На другу годину пліт був готовий. На нього перенесли малий якір. Джон Манглс і Вільсон перебралися на пліт, попередньо прикріпивши до корми судна перлінь⁷⁶. Приплив відніс їх на півкабельтова; тут вони кинули якір на глибині десять сажнів. Якір добре тримався, і пліт повернувся до брига.

Тепер слід було опустити другий, великий якір. Спускати його було набагато важче. Але потім пліт знову відніс приплив, і невдовзі другий якір лежав за першим, але вже на глибині п’ятнадцяти сажнів. Покінчивши з цим, Джон Манглс і Вільсон, підтягуючись на канаті, повернулися до «Макарі».

Канат і перлінь накрутили на брашпиль¹, і всі, хто був на «Макарі», стали чекати нового припливу, який мав початися о першій годині ночі’. Була ж іще тільки шоста година вечора.

Джон Манглс похвалив своїх матросів, а Паганелю навіть дав зрозуміти, що, виявляючи таку сміливість, він коли-небудь може стати і боцманом.

Тим часом містер Олбінет, який з усіма добре попрацював, повернувся на кухню. Тут він приготував смачний обід, що було дуже доречно, бо вся команда брига сильно зголодніла. Обід цілком задовольнив усіх і поновив мандрівникам сили, необхідні для подальшої праці.