Верн Ж. Діти Капітана Грната

Паганель мав рацію. Людожерство в Новій Зеландії стало таким самим анахронічним явищем, як і на островах Фіджі або Торресової протоки. Звичаї, безумовно, відіграють певну роль у їхніх мерзенних діях, однак людожерство обумовлене тут головним чином тим, що бувають, періоди, коли дичини в цих місцях бракує і вони голодують. Дикуни почали їсти людське м’ясо, щоб погамувати свій постійний голод. Пізніше їхні жерці регламентували й освятили цей жахливий звичай. Бенкет став церемонією — ото і все.

До того ж, на думку маорійців, немає нічого більш природного, як поїдати одне одного. Новозеландці запевняють, що, пожираючи ворога, вони знищують його духовну сутність і в такий спосіб до них переходять його душа, сила, відважність, бо все це головним чином зберігається в його мозку. Ось чому мозок є иа бенкетах людожерів — найвишуканіша і найпочесніша страва.

Однак Паганель дотримувався думки, і пе безпідставно, що головною причиною людожерства був голод — не тільки в новозеландців, але й у первісних мешканців Європи.

— Так, — додав географ, — людожерство лютувало серед предків найцивілізованіших народів, і не візьміть це, друзі мої, за особисту образу, коли я скажу вам, що надто воно було поширене в шотландців.

— Справді? — перепитав Мак-Наббс.

— Так, майоре, — підтвердив Паганель. — Якби ви прочитали деякі уривки з літописів Шотландії, ви побачили б, які були ваші пращури, і, навіть не сягаючи в давнину, можна згадати, що за часів Єлизавети, тоді, коли Шекспір створював свого Шейлока, шотландський розбійник Севней Бек був страчений за людожерство. Що спонукало його їсти людське м’ясо? Релігія? Ні, голод.

— Голод? — перепитав Джон Манглс.

— Так, голод, — повторив Паганель, — бо в них немає тварин, і' це слід знати: не для того, щоб виправдати новозеландців, але щоб пояснити причину їхнього людожерства. У цьому негостинному краї рідко трапляються не тільки чотириногі, але і птахи. Тому маорійці за всіх часів живилися людським м’ясом. У них навіть існує сезон людожерства, подібно до того як у цивілізованих країнах існує мисливський сезон. Тоді починаються в новозеландців великі полювання, інакше кажучи — великі війни, після яких на стіл переможців потрапляють цілі племена.

— Таким чином, Паганелю, судячи з ваших слів, людожерство ^х в Новій Зеландії зникне лише тоді, коли на луках цієї країни

з’являться вівці, бики і свині? — спитав Гленарван.

— Очевидно, так, сер.

— А в якому вигляді маорійці їдять людське м’ясо? — поцікавився Мак-Наббс, — у сирому чи вареному?

— Навіщо вам це знати, містере-Мак-Наббс? — вигукнув Роберт.

— А на те, мій хлопчику, — серйозно відповів майор, — що коли мені доведеться скінчити своє життя в зубах людожера, то я волію бути засмаженим.

— Чому?

— Я принаймі знатиму, що мене не з’їдять живим.

— А що, коли вас засмажать живим, майоре? — спантеличив його географ.

— Так, слід сказати, що вибір ие з легких, — відповів майор.

— Ну, як би там не було, але зроблю вам приємність, Мак-Наббсе, сказавши, що новозеландці вживають людське м’ясо тільки смаженим або копченим. Це люди виховані, знавці кулінарного мистецтва. Але що до мене, то думка бути з’їденим мені особливо неприємна. Закінчити своє життя в шлунку дикуна! Тьфу!

— Отож, виходячи з цього, нам не слід потрапляти їм до рук, — підбив підсумок Джон Манглс.

Розділ VII ВИСАДКА НА ЗЕМЛЮ, ВІД ЯКОЇ СЛІД БУЛО Б ТРИМАТИСЯ ПОДАЛІ

Факти, що їх повідомив Паганель, говорили самі за себе. Не могло бути сумніву в жорстокості новозеландців. Приставати до їх берегів було небезпечно. Та коли б ця небезпека була у сто разів більша, однаково доводилося йти їй назустріч. Джон Манглс усвідомлював, що судно треба негайно залишити, бо воно приречене на неминучу загибель. З двох небезпек — однієї неминучої, другої тільки ймовірної — хіба було не зрозуміло, яку вибрати? Розраховувати иа те, що мандрівників може підібрати якесь судно, не доводилося: «Макарі» знаходився не на тому шляху, яким прямують кораблі до Нової Зеландії. Вони звичайно проходять або північніше, до Окленда, або південніше, до Нового Плімута, а бриг сів на мілину саме між цими двома портами, напроти пустельних берегів Іка-на-Мауї. Береги ці небезпечні і відлюдні. Кораблі уникають їх, і коли вітер їх заносить сюди, вони намагаються якомога швидше втекти з цих місць.

— Коли ми вирушаємо?. — запитав Гленарван.

— Завтра о десятій годині, — відповів Джон Манглс. — Саме тоді почнеться приплив, і він понесе нас до берега.

Спорудження плоту було закінчено наступного дня, п’ятого лютого, на восьму годину ранку. Джон Манглс доклав усіх зусиль, щоб обладнати його щонайкраще. Пліт, збитий для транспортування якорів, звичайно, не міг би відвезти на берег і пасажирів,

і харчі. Потрібна була міцніша споруда, яка могла б витримати перехід морем у дев’ять миль. Такий пліт можна було побудувати тільки зі щогл.