Верн Ж. Діти Капітана Грната

Після обіду Джон Манглс вжив останніх застережних заходів, які мали забезпечити успіх задуманого плану. Коли йдетьсй про зняття з мілини судна, не можна припуститися ані найменшої помилки. Часом можна трохи помилитися, і кіль залишиться на своєму піщаному ложі через зовсім незначне перевантаженім.

Джон Манглс уже розпорядився викинути в море велику частину товару для полегшення брига. Решту паків зі шкірою, важкі жердини, запасні реї, кілька бочок з баластом перемістили на корму, для того щоб вони своєю вагою допомогли піднятися форштевню. Вільсон і Мюльреді вкотили на корму ще кілька барил і наповнили їх водою. Останні роботи були закінчені тільки опівночі. Уся команда виснажилася вкрай, що було особливо прикро, бо невдовзі потрібне буде нелюдське напруження сил усієї команди. Це змусило Джона Манглса змінити своє рішення.

На цей час заліг штиль. Легкі брижі ледь-ледь тривожили морську гладінь. Джон Манглс, вдивляючись в обрій, помітив, Що південно-західний вітер міняється на північно-західний. Моряк розпізнав це по особливому розташуванню хмар і їхньому забарвленню. Вільсон і Мюльреді поділяли думку свого капітана.

Джон Манглс повідомив про свої спостереження Гленарвана і запропонував йому відкласти знімання брига з мілини на завтра.

— І ось чому, — сказав молодий капітан. — Насамперед ми дуже втомлені, а тим часом, звільнення «Макарі» вимагає неабияких зусиль. Потім, якщо навіть нам пощастить зняти бриг з мілини, то як вести його серед підводних скель у таку темну ніч? Краще діяти вдень. До того ж у мене є ще одна підстава не поспішати: вітер, очевидно, стане сприятливим, і я хочу цим скористатися. Мені хотілося б, щоб у ту мить, коли приплив ПІДНІМе цю стару калошу, вітер надав їй заднього ходу. Завтра, якщо Я не помиляюся, подме північно-західний вітер. Ми поставимо Вітрила на грот-щоглу, і вони допоможуть зрушити бриг з мілинй.

Наведені молодим капітаном докази були такі переконливі, що навіть Гленарван і Паганель, найбільш нетерплячі; і ті погодилися, тож піднімання з мілини «Макарі» відклали на завтра.

Ніч минула без пригод. Установили вахту, головним ЧИНом для того, щоб спостерігати за встановленими якорями. Настав день. Пророкування Джона Манглса збулися: починав дути північно-західний вітер, який щодалі дужчав. Це неабияк допомагало. Весь екіпаж покликали на палубу. Роберт, Вільсон і МюЛьреді, сидячи на вершечку грот-щогли, майор, Гленарван і Паганель, розташувавшись на палубі, були готові в одну мить розгорнути вітрила. Рею грот-марса підняли. Грот і грот-марсель узяли на гітови.

Була дев’ята година ранку. До повного припливу залишалося ще чотири години. Вони не змарнували їх. Джон Манглс використовував цей час для того, щоб замінити зламану фок-щоглу на тимчасову. Це надавало йому можливості залишити ці небезпечні місця, як тільки «Макарі» зрушиться з мілини. Команда знову напружила всі сили і ще до полудня міцно укріпила на носі брига брам-рею, що мала правити за тимчасову щоглу. Елен і Мері Грант дуже допомогли своїм товаришам, припасувавши запасне вітрило до фор-брам-реї. Вони щиро раділи, що попрацювали для загального порятунку. «Макарі», оснащений в такий спосіб, набрав вигляду не надто елегантного, проте він міг плисти — за умови, якщо не буде дуже віддалятися від берега.

Незабаром почався приплив. На морі з’явилися невеликі хвилі. Чорні верхівки скель поволі зникали серед бурунів, наче морські тварини, що ховаються у свою рідну стихію. Наближалася вирішальна хвилина. Мандрівники чекали її з гарячим нетерпінням. Ніхто не розмовляв. Усі дивилися на Джона, очікуючи його наказів.

Молодий капітан, перехилившись через поручні шканців, спостерігав за припливом. Він занепокоєно поглядав на дуже напнуті канат і перлінь якорів.

О першій годині пополудні приплив досяг найвищого рівня. Настала мить, коли вода не піднімається і не спадає. Треба було діяти негайно. Поставили грот і грот-марсель, і їх враз напнув вітер.

— До брашпиля! — гукнув Джон Манглс.

Це був коловорот з ручками-гойдалками з обох боків, як у пожежного насоса. Гленарван, Мюльреді і Роберт з одного боку, Паганель, майор, Олбінет — з другого налягли на гойдалки, що надавали брашпилю руху. Джон Манглс і Вільсон, схопивши жердини, приєдналися до товаришів.

— Сміливіше! Сміливіше! — кричав молодий капітан. — Дружно, всі разом!

Під могутньою дією брашпиля канат і перлінь напнулися. Якорі трималися міцно. Щоб домогтися успіху, треба було квапитися. За кілька хвилин повинен був початися відплив. Команда подвоїла зусилля. Вітер подужчав і надував вітрила, притискаючи їх до щогли. Корпус брига затрясся. Здавалося, ось-ось вій зрушиться з місця. Може, достатньо сили ще однієї людини, щоб зрушити «Макарі» з його піщаііого ложа.

— Елен! Мері! — гукнув Гленарван.

Молоді жінки кинулися допомагати своїм товаришам. Брашпиль

брязнув востаннє. Але бриг не зрушився з місця. Усе було марно. Починався відлив. Стало зрозуміло, що такій невеликій команді навіть за допомогою вітру і хвиль не зняти з мілини свого судна.