Верн Ж. Діти Капітана Грната

Грант. Бідолашні жінки потрапили до рук лютих тубільців; їх везли до дикого краю, де їм не доводилося сподіватися на допомогу. Але, помітивши спрямований па нього погляд Каї-Куму, Гленарван з обачності, боячись, щоб вождь ие здогадався про те, що одна з бранок — його дружина, притлумив своє хвилювання і почав з байдужим виглядом розглядати береги річки.

Пірога проминула, не зупинившись, колишню столицю короля ІТотатау, що розташована за півмилі від злиття річок. Жоден інший човен не борознив води Вайкато. Кілька розвалених хижок, що їх можна було побачити то тут, то там на берегах, свідчили про недавні жорстокі бої. Прибережні поселення здавалися покинутими, береги були пустельні. Лише водяні птахи нагадували про життя в цих сумних, відлюдних місцях. Здійнялася в повітря і зникла за деревами тапарунга — болотний птах з чорними крилами, білим черевом і червоним дзьобом. Матуку, незграбна, дурнувата на вигляд чапля попелястого кольору, і красива чапля ко-^ТУ^КУ> У^ся біла, з жовтим дзьобом і чорними ногами, спокійно дивилися на пірогу, що пливла повз них. Там, де високі похилі береги свідчили про чималу глибину води, шрикун — «котаре» мовою маорійців — полював на малесеньких вугрів, котрими кишать новозеландські річки. У кущах, над водою, чепурилися у перших сонячних променях гоноровиті одуди і чарівні курочки-султанки. Увесь цей пташиний світ насолоджувався свободою за відсутності людей, вигнаних або знищених війною.

Спочатку Вайкато широко тече серед неозорих рівнин, але ближче до верхів’я пагорби, а потім гори звужують долину, в якій ріка проклала собі русло. За десять миль від злиття річок, згідно з картою Паганеля, на лівому березі повинно було знаходитися поселення Кірі-Кіріроа, і вони справді його там побачили. Каї-Куму не зробив тут зупинки. Він наказав дати бранцям поїсти з їхніх власних їстівних припасів, що їх захопили маорійці під час нічного нападу. Сам "же вождь, його воїни і раби задовольнилися своєю звичайною їжею — їстівною папороттю, печеними коріннями і картоплею капанас, яку вирощують На обох островах. М’яса під час обіду в маорійців зорсім не було, і, напевно, м’ясні консерви, що їх споживали бранці, їх анітрохи ие приваблювали.

О третій годині пополудні иа правому березі річки з’явилися відроги гірського пасма Покароа, що були схожі иа зруйновані фортечні стіни. На їхніх гострих шпилях було видно руїни па — укріплень, що були колись споруджені маорійцями в неприступних місцях. Вони скидалися на величезні орлині гнізда. ^

Сонце вже ховалося за обрієм, коли пірога пристала до крутого берега, що був завалений пемзовим камінням вулканічного походження, нанесеним сюди водами Вайкато. Тут росло кілька дерев, і місце це здалося маорійцям зручним, щоб отаборитися. .

Каї-Куму наказав вивести з човна своїх бранців. Чоловікам зв’язали руки, а жінок залишили вільними. Всіх їх помістили посеред табору, а навколо розклали багаття, які утворили непереборну вогневу перешкоду.

До того як Каї-Куму повідомив бранцям про свій намір обміняти їх, Гленарван і Джон Манглс обговорювали способи втечі з полону. Те, що неможливо було зробити, знаходячись у пірозі, вони сподівалися спробувати здійснити на березі під час зупинки, скориставшись нічною темрявою.

Але після розмови Гленарвана з новозеландським вождем було більш розважливо відмовитися від утечі. Треба було набратися терпіння і чекати. Адже обмін полоненими давав більше шансів на порятунок, ніж рукопашна сутичка або навіть утеча через невідому країну. Звичайно, могли виникнути обставини, що стали б На заваді переговорів про обмін або навіть перешкодити їм, однак найкращим виходом було чекати наслідків цих переговорів. І справді, що могли вдіяти десять беззбройних людей проти тридцятьох озброєних дикунів? До того ж Гленарван припускав, і не без підстав, Що був захоплений у полон якийсь видатний вождь племені Каї-Куму і що його одноплемінники хочуть будь-що звільнити його.

Наступного дня пірога помчала рікою проти течії з іще більшою швидкістю. О десятій годині вона зупинилася ненадовго у місці впадання у Вайкато маленької річки Похайвени, що зміїлася рівнинами на правому березі. Тут до піроги Каї-Куму підпливла пірога з десятьма тубільцями. Воїни недбало обмінялися вітанням: «Айре-май-ра», що означає: «Приходь сюди в доброму здоров’ї», і обидва човни попливли поруч. Новоприбулі маорійці, напевно, недавно билися з англійськими військами. Про це свідчив їхній подертий одяг, закривавлена зброя і рани, що кровоточили під лахміттям. Воїни були похмурі й мовчазні. З властивою всім диким народам стриманістю вони удавали, що не звертають уваги на європейців.

Опівдні на заході почали вимальовуватися вершини Маунга-тотарі. Долина, якою текла Вайкато, звузилася, і могутня ріка, стиснута крутими берегами, мчала, немов гірський потік. Але веслярі з подвоєною силою налягли па весла, заспівали в такт їхніх ударів якусь пісню, і пірога швидко попливла серед пінявих хвиль. Бистрину проминули, і Вайкато, як і раніше, плавно понесла свої води між крутими берегами.