Верн Ж. Діти Капітана Грната

Із цими вулканами пов’язано чимало легенд. І за менш трагічних обставин Паганель, звичайно, розповів би своїм товаришам хоча б, наприклад, про сварку двох друзів і сусідів, Тонгаріро і Таранакі, через жінку. Тонгаріро, запальний, як кожний вулкан, розсердився і вдарив Таранакі. Той, побитий і принижений, утік долиною Вангапі, згубив дорогою дві гори і нарешті дістався берега моря, де й стоїть самотньо, названий горою Егмонт.

Але географ не був схильний розповідати, а його друзі— слухати. Вони мовчки розглядали північно-східний берег озера Таупо, куди їх закинула доля, що зрадила всі їхні надії.

Каї-Куму зі своєю пірогою перетнув бухточку, обігнув гострий мис, що заходить далеко в озеро, і пристав до східного берега, біля підніжжя перших відрогів Манго — гори більш ніж дві тисячі футів заввишки. Тут розкинулися поля форміуму, дорогоцінного новозеландського льону. Тубільці називають його «хараке-ке». У цій рослині немає нічого такого, що його не можна було б так чи інакше використати. Його квіти дають чудовий мед. Зі стебел добувають клейку речовину, що заміняє віск і крохмаль. Ще корисніше листя форміуму: свіже, воно заміняє папір, у сухому вигляді править за трут. З розрізаних стеблин Виготовляють мотузки, линви і рибальські сіті. З їхніх розчесаних волокон тчуть ковдри, циновки, плащі і фартухи. З тканини форміуму, пофарбованої в червоний або чорний колір, виготовляють одяг для найелегантніших маорійців. Цей дорогоцінний форміум росте повсюдно на обох островах: і на морському узбережжі і по берегах озер і річок. Його дикі кущі вкривають цілі поля. Брунатні, брунатно-червоні квіти форміуму нагадують квіти агави. їх визирає безліч із зеленої гущавини видовженого і гострого, як лезо, листя. Гарненькі пташки нектарії, мешканці цих полів, зграями пурхали над кущами, насолоджуючись медовим трунком їхніх квітів. В озерах хлюпалися, напевно вже приручені, качки, чорні із сірим та зеленим пір’ям.

За чверть милі, на крутому шпилі гори, виднілося неприступне па — фортеця маорі. Бранців один за одним висадили з піроги, і воїни, розв’язавши їм руки і ноги, повели їх у фортецю. Стежина йшла спочатку полями форміуму, а потім — через гайок, що пишно розрісся. Тут були і кайкатеа з вічнозеленим листям і червоними ягодами, й австралійські драцени, що їх тубільці називають «ти», і гуйус, ягоди яких використовують для пофарбування тканини в чорний колір. Коли бранці і воїни наблизилися до гайка, знялися й полетіли геть зграї великих голубів з металевим полиском оперення, зграї курклюш попелястого кольору і безліч шпаків з червонястими чубчиками.

Зробивши чималий гак, Гленарван, Елен, Мері Грант і їхні супутники ввійшли в па. Фортеця була обгороджена трьома поясами укріплень. Перший, зовнішній, являв собою частокіл із міцних стовпів у п’ятнадцять футів заввишки; другий пояс складався з такого ж частоколу; лозяна огорожа з проробленими в ній бійницями правила за третій, внутрішній пояс. Усередині па стояли якісь своєрідні маорійські будівлі і близько сорока симетрично розташованих хижок.

Жахливе враження справили на бранців мертві голови, що ними було «прикрашене» кілля другого частоколу. Елен і Мері відвернулися більше через відразу, ніж від страху. Ці голови належали полеглим у боях ворожим вождям, тіла яких з’їли переможці. Житло Каї-Куму знаходилося- в глибині па, серед кількох інших хижок, що належали тубільцям не такого високого становища. Перед ним простирався великий відкритий майданчик — європейці, мабуть, назвали б його військовим плацом.

ЖитЛо вождя було побудоване з кілля, обплетеного гілками, а всередині оббито циновками з форміуму. Воно сягало двадцяти футів завдовжки, п’ятнадцяти — завширшки, десяти — заввишки, іншими словами, містило три тисячі кубічних футів — приміщення цілком достатнє, щоб у ньому розміститися новозеландському вождю.