Верн Ж. Діти Капітана Грната

Ця будівля мала тільки один отвір, що правив за двері. Він був завішений щільною циновкою. Дах видавався над дверима виступом, на якому було поглиблення для збирання, дощової води. На кінцях крокв було вирізано кілька фігур. Портал милував око. відвідувачів різьбленими зображеннями гілок, листя, символічних фігур чудовиськ — плетивом цікавих орнаментів, витесаним різцем тубільних майстрів. Усередині долівка була земляною, утрамбованою, що була на півфута вище від рівня майданчика, на якому стояла ця хижка. Ґрати з очерету і матраци із сухої папороті, покриті циновками з тонкого і гнучкого листя тіфи, правили за ліжка. Посеред хижки була яма, викладена камінням: то було вогнище. Дірка в даху заступала трубу. Коли з вогнища здіймався густий дим, він зрештою виходив через цей вихід, закіпчуючи стіни. Поруч з оселею Каї-Куму знаходилися комори, в яких зберігалися запаси вождя — його врожай форміуму,. картоплі і їстівної папороті. Тут же було місце і для вогнищ, де па розжареному камінні готували різну їжу. Ще трохи далі в невеликих загорожах містилися свині і кози, ці нечисленні нащадки акліматизованих колись капітаном Куком свійських тварин. Там і тут бігали собаки в пошуках хоч якогось харчу. Мабуть, маорійці це дуже дбали про цих тварин, хоч і харчувалися їхнім м’ясом.

Гленарван і його супутники розглядали все це, стоячи коло якоїсь порожньої хижки й очікуючи, коли вождю спаде на думку дати щодо них якісь розпорядження. А в цей час на них градом сипалася лайка старих жінок. Ці відьми зі стиснутими кулаками підступали до «клятих європейців», вили і погрожували. З кількох англійських слів, що зірвалися з їхніх товстих губ, було зрозуміло, що вони вимагають негайної помсти.

Серед цих викриків і погроз Елен зовні трималася спокійно. Вона боялася завдати ще більшої тривоги чоловікові, тож і робила героїчні зусилля, щоб опанувати собою. Бідолашна Мері мало не знепритомніла. Джон Манглс підтримував її, ладен віддати за неї своє життя. Його товариші по-різному ставилися до цього виверження лайки і погроз: одні, як майор, залишалися до них байдужі, інші ж, як Паганель, ледве стримували себе.

Гленарван, бажаючи порятувати дружину від цих старих мегер, підійшов до Каї-Куму і, показуючи на огидливу юрбу, сказав:

— Прожени їх.

Маорійський вождь пильно подивився па свого бранця і, нічого не сказавши йому у відповідь, жестом наказав галасливим жінкам замовкнути. Гленарван схилив голову на знак подяки і неквапно повернувся до своїх.

На цей час у па зібралося близько ста новозеландців: тут були і старі, і люди зрілі, і юнаки. Одні, похмурі, але спокійні, очікували розпоряджень Каї-Куму, інші ж бурхливо виявляли невимовне горе— вони оплакували родичів і друзів, що полягли в останніх боях.

З усіх маорійських вождів,.що відгукнулися на заклик Вільяма Томсона, Каї-Куму єдиний повернувся на береги свого озера, і він перший сповістив своє плем’я про поразку повстання новозеландців на рівнинах у нижній течії Вайкато. З двохсот воїнів, що стали під його оруду иа захист рідної землі, повернулося лише п’ятдесят, Щоправда, дехто з повстанців потрапив у полон до англійців, та скільки ж воїнів лишилися лежати на полі бою, і вони ніколи вже не повернуться в рідні місця!

Ось чим був викликаний глибокий розпач, що охопив тубільців після повернення Каї-Куму. Вони ще нічого не знали про останню битву, і ця звістка вразила всік, наче громом.

У дикунів душевне горе завжди виражається в зовнішніх проявах. І тепер родичі і друзі загиблих воїнів, особливо жінки, роздирали собі обличчя і плечі гострими черепашками. Кров цебеніла і змішувалася зі сльозами. Що більший був розпач у котроїсь із жінок, то глибші були й поранення. Страшно було дивитися на цих закривавлених, збожеволілих з горя новозеландок.

Відчай тубільців посилювала ще одна обставина, що мала для них велике значення: родич або друг не тільки загинув, але й кістки його не будуть лежати в сімейній могилі. А це, за віруванням маорійців, необхідно для майбутнього життя. Тубільці кладуть в уду-па, тобто «дім слави», не.тлінне тіло, а кістки, які вони попередньо ретельно чистять, скребуть, глянсують і навіть вкривають лаком. Ці могили прикрашають дерев’яними статуями, на яких точно відтворюють татуювання покійного. А тепер могили будуть порожні, ие буде похорону, і кістки загиблих або погризуть дикі собаки, або вони білітимуть непоховані на бойовищі.

Ці думки доводили їх до повного розпачу. До погроз жінок приєдналися і прокляття чоловіків на адресу європейців. Лайка лупала дедалі голосніше, жести ставали більш погрозливі. Лементування щохвилини могло перетворитися на насильство.

Каї-Куму, очевидно побоюючись, що він буде не в змозі приборкати фанатиків свого племені, наказав відвести бранців до святилища, що знаходилося в іншому кінці па, на майданчику над урвищем.

Святилище являло собою будівлю, що тулилася до гірського схилу сто футів заввишки. У цьому священному будинку тубільні жерці — арікі — навчали новозеландців релігії. У просторій, з усіх боків захищеній хижі стояла статуя священного птаха.