Вигнання в рай (СИ)

Серг╕й пок╕рно п╕шов за д╕вчиною.

- Власне, далеко нам таки й не доведеться йти, - продовжила ╤рина, коли вони з Серг╕╓м, вийшовши з вестибюлю в добре осв╕тлений коридор, п╕д╕йшли до дверей одн╕╓╖ з к╕мнат. - Твоя к╕мната, Серг╕ю, знаходиться на першому поверс╕, ось вона, - повернула вона ключ, що стрим╕в у дверях, в╕дчинила двер╕ й ув╕мкнула св╕тло, бо вже зовс╕м споноч╕ло.

- Я хот╕в би т╕льки з"ясувати, - звернувся Серг╕й до ╤рини в дов╕рливому тон╕, намагаючись хоч трохи прояснити причини, з яких ╤рина спонукала Серг╕я вта╓мничити справжн╕ обставини ╖хнього сьогодн╕шнього знайомства.

- Прошу до тво╓╖ к╕мнати, - не дала завершити вона думку Серг╕ю, зробивши при цьому наск╕льки можливо непом╕тн╕, наст╕льки ж промовист╕ для сп╕врозмовника жести руками й головою, з яких Серг╕й зробив попередн╕й висновок, який в╕дразу ж, при першому приск╕пливому огляд╕ п╕дтвердився - все навколо було просто нашпиговане апаратурою спостереження, одна з в╕деокамер, розм╕стившись прямо над дверима к╕мнати, нахабно, з в╕дстан╕ дек╕лькох десятк╕в сантиметр╕в, дивилась Серг╕╓в╕ прямо в оч╕.

- Перший поверх - це дуже добре, - зайшов Серг╕й до к╕мнати, припинивши намагання прояснити так╕ ц╕кав╕, що ставали з часом т╕льки ц╕кав╕шими, обставини його знайомства з ╤риною.

- Через десять хвилин, - якимось казенним тоном, з якого Серг╕й зробив висновок про намагання ╤рини приспати пильн╕сть апаратури спостереження, - вечеря буде готова ╕ я зайду за тобою, щоб провести тебе до столово╖, - вона прикрила за собою двер╕, ╕ Серг╕й залишився наодинц╕ з собою в к╕мнат╕, яка мала стати його пристановищем на час роботи над реставрац╕╓ю.

К╕мната була наск╕льки простора, наст╕льки ж ╕ стильна: килим на п╕длоз╕, в якому ноги просто потопали, притлумлене р╕знокольорове св╕тло люстри, килими й картини на ст╕нах, серед яких виокремлювалась велика чорна дошка телев╕з╕йного екрану, що нагадував чорний квадрат Малевича, ╕ в╕кна... Серг╕й п╕д╕йшов до в╕кон - в╕кна виходили прямо в довколишн╕й сад, посеред якого на в╕ддал╕ дек╕лькох метр╕в в╕д в╕кон стояла надзвичайно красива, з вир╕зьбленого дерева, альтанка, де так хот╕лося посид╕ти в цей прекрасний ос╕нн╕й веч╕р.

3.

Вечеря пройшла загалом невимушено, якщо, звичайно, не зважати на т╕ пекуч╕ питання, як╕ вже встигли виникнути впродовж ╖хнього короткого знайомства як у Серг╕я, так ╕ в ╤рини стосовно одне одного, питання, як╕ не могли бути поки що поставлен╕ одне одному в присутност╕ Семена Павловича, питання, як╕ нестримно нуртували в ╖хн╕х думках, ч╕пляючись за т╕ належн╕ до обставин вечер╕ слова, як╕ ╖м доводилось вимовляти, аби п╕дтримувати нормальну розмову. Хоча сторонньому спостер╕гачев╕ загальна атмосфера вечер╕ навряд чи здалась би якоюсь незвичною, нарочитою, чи вимушеною. За столом було цього вечора нав╕ть весело - сприяло цьому все: ╕ прекрасно серв╕рований ст╕л, ╕ неперевершено приготован╕ на╖дки, ╕ найвишукан╕ше вино, ╕ легка негучна музика, ╕ бажання Серг╕я, ╤рини й Семена Павловича, що з╕бралися за столом, п╕дтримувати добрий настр╕й одне одного.

Але яким би сприятливим не був настр╕й, з яким Серг╕й полишив столову п╕сля ц╕╓╖ невимушено╖ рад╕сно╖ вечер╕, внутр╕шня гризота щодо питань, на як╕ не було в╕дпов╕д╕, залишалась основним лейтмотивом його роздум╕в п╕сля того, як в╕н знову залишився у сво╖й к╕мнат╕ сам на сам ╕з цими нерозв"язаними питаннями, в╕дпов╕д╕ на як╕ йому хот╕лося отримати все сильн╕ше й сильн╕ше.

Серг╕й хот╕в було вже роздягнутися, прийняти душ - ванна була тут же, в його к╕мнат╕ - ╕ з насолодою розпростати сво╓, стомлене ц╕лоденними мандрами й пригодами, т╕ло. Але, не зважаючи на в╕дчутну втому, в╕н все ж н╕як не м╕г заспоко╖тися: незвично романтичн╕ обставини знайомства з молодою прекрасною д╕вчиною, раптова неоч╕кувана зустр╕ч ╕з ц╕╓ю ж таки д╕вчиною в зовс╕м дивних обставинах, ╖╖ загадкове повел╕ння тримати факт ╖хнього знайомства в та╓мниц╕, ╖хн╓ намагання уникнути св╕дчень всевидячого ока в╕деокамер - все це так нагадувало мотиви якогось детективного, шпигунського жанру; й хоча з цим жанром в царин╕ культури загалом пов"язу╓ться поняття легковажно╖ розважальност╕, Серг╕╓в╕ зараз було не до жарт╕в, тим паче не до розважальност╕.

В╕н пройшовся в задум╕ з кутка в куток к╕мнати, п╕д╕йшов до в╕кна ╕, об╕першись руками на п╕дв╕коння, завмер у спогляданн╕ велично╖, сумовито╖ й водночас гр╕зно╖ краси ос╕нньо╖ ноч╕. Небо над деревами прибудинкового парку було ледь-ледь зав╕шене легенькими прозорими хмаринками, кр╕зь барвисту прозор╕нь яких розс╕ювалось загадкове, немов якесь потойб╕чне, св╕тло м╕сяця.