Читаем Вигнання в рай (СИ) полностью

Згадалася Оксана. Серг╕й уявив, в╕рн╕ше в╕дчув, як би оце вони зараз удвох стояли поряд ╕ милувалися ц╕╓ю гр╕зною й сумною ос╕нньою красою. Його раптом пойняло усв╕домлення того, що вже не дотягнутися н╕яким сп╕вчуттям до б╕дування ос╕ннього листя, що, вириваючись ╕з жовтих пазур╕в пожухлост╕, усе ще простяга╓ дов╕рлив╕ долон╕ бл╕дост╕ всл╕д дален╕ючому святу л╕тнього буяння. ╤ тут чар╕вниця-н╕ч, та╓мничою красою яко╖ в╕н щойно милувався, так неоч╕кувано розкинувши задушливе з╕лля свого обважн╕лого т╕ла темнотою непроглядного мороку, перекинулася вмить на якусь жахливу однооку потвору, яка сво╖м ╓диним самотн╕м оком жовтого м╕сяця ув╕п"ялася в Серг╕╓в╕ груди, стиснут╕ в╕дчуттям, що небо чита╓ в його серц╕ ту ж саму опов╕дь, яку завжди можна прочитати на кожному, з╕бганому рукою смерт╕, пергамент╕ старечих щ╕к, де вта╓мниченими ╕╓рогл╕фами зморшок життя склада╓ св╕й запов╕т на розсуд Бога.

Якесь тривожне злов╕сне передчуття пойняло його. Мимовол╕ опустившись поглядом в╕д споглядання високо╖ п╕днесеност╕ небес, Серг╕й прикип╕в поглядом до та╓мничо╖ маг╕╖ завмираючого життя ос╕нн╕х дерев ╕ кущ╕в, що росли в парку прямо напроти його в╕кна, й хоча сваволя дикого буяння цих древ ╕ кущ╕в була обмежена й дещо приборкана стараннями сад╕вник╕в, як╕ спрямували сваволю природного буяння рослин в окультурене русло створення комфортного домашнього затишку, природа все ж брала сво╓ - дикий л╕совий дух ос╕нньо╖ приреченост╕ загадково блукав та╓мничими т╕нями в переливах потойб╕чного м╕сячного сяйва.

Погляд Серг╕я зупинився на дерев"ян╕й альтанц╕, розм╕щен╕й в саду зовс╕м поряд з його в╕кном: р╕зьблене вже мертве дерево, з якого була створена альтанка, якнайприродн╕ше впл╕талося в загальний настр╕й ще живих, але теж уже вмираючих дерев ос╕ннього саду, пустота якого так гармон╕ювала з пустотою альтанки... Пустотою?

Серг╕й приск╕плив╕ше придивився ╕ впевнився, що це йому не привид╕лось - альтанка якраз ╕ не була зараз пустою, в альтанц╕ хтось намагався на самот╕ перебороти якусь душевну муку. Чому Серг╕й з першого погляду вир╕шив, що ця нев╕дома жива душа б"╓ться над якоюсь непереборною гризотою? Просто все було наст╕льки красномовно, що помилитися було неможливо: склавши руки на стол╕, якась молода ж╕нка схилилась на руки, зр╕дка п╕д╕ймаючи голову, мабуть, в намаганн╕ вдихнути на повн╕, стомлен╕ мукою, груди, пот╕м на мить розпачливо обхоплювала руками голову ╕ знову надовго падала на складен╕ на стол╕ руки, падала в незглибим╕сть г╕ркоти сво╖х переживань.

Те, що це була саме молода ж╕нка, з самого початку нав╕ть не привернуло увагу Серг╕я, з самого початку в╕н був уповн╕ захоплений сп╕вчуттям до яскраво╖ красномовност╕ людського розпачу. Але згодом в╕н все б╕льше став перейматися усв╕домленням того, що це красномовне вт╕лення розпачу - молода ж╕нка.

Вона сид╕ла в альтанц╕ так, що Серг╕й бачив ╖╖ в основному ззаду, але ╕нод╕ все ж пом╕чав збоку ╖╖ обличчя. ╤ зараз його знову пойняло в╕дчуття вп╕знавання: це розпущене б╕ляве волосся, що в╕льно падало на красив╕ плеч╕, загальна гармон╕йн╕сть т╕ла, що виливалася в гармон╕йн╕сть рух╕в нав╕ть тод╕, коли ц╕ рухи породжувались болем ╕ розпачем, прекрасн╕ обриси обличчя, як╕ не ст╕льки видн╕лися, ск╕льки вгадувались в темряв╕ - ╤рина? ╤рина! Так, це була вона, та сама ╤рина, молода небога, чи нав╕ть донька Федорчука, з якою в╕н сьогодн╕, врятувавши ╖╖, познайомився, яку пот╕м зустр╕в у дом╕ Федорчука в якост╕ його доньки, з якою щойно весело вечеряв, через та╓мничу загадков╕сть яко╖ в╕н тепер проводив безсонну н╕ч п╕сля дуже втомливого дня.

╤ нуртування загадковост╕ нерозв"язних питань завирувало з новою силою. Питання, на як╕ Серг╕й даремно намагався знайти в╕дпов╕д╕ в безсонн╕, породжували лише нов╕, ще загадков╕ш╕ питання. Чому, наприклад, з якого дива той здоровань, що сьогодн╕ вдень напав на ╤рину, дозволив соб╕ це зробити? Навряд чи в╕н не знав, хто така ╤рина, тобто чия вона плем╕нниця - тут нав╕ть менш прим╕тн╕, н╕ж Федорчук ╕ його небога, прекрасно знають одне одного, а вже Федорчука з його прийомною донькою, напевне, зна╓ кожна м╕сцева собака.

Враження зальотного гастролера здоровань теж не справляв, навпаки, складалося враження, що в╕н дуже добре знав жертву свого нападу - ╕ сам нападник поводився з╕ сво╓ю жертвою без особливо╖ жорстокост╕, а старався приборкати ╖╖ скор╕ше з якоюсь поблажлив╕стю сильного покровителя, ан╕ж безжал╕сного напасника, та й сама ╤рина не виглядала надто переляканою, вона в╕дбивалася в╕д нього скор╕ше з якимось обуренням в╕д його настирливост╕, н╕ж з почуттям нестримного переляку загнано╖ в тупик жертви.

Звичайно, нападник теж не виглядав такою соб╕ н╕кчемою : вся його доглянута статура самовпевненого накачаного в ел╕тних клубах атлета, одягнутого не без смаку, його новенька досить дорога ╕номарка - все досить промовисто доводило, що цей молодик не був останньою людиною серед м╕сцевих мешканц╕в, але ж не наст╕льки крутим, врешт╕ решт, щоб так поводитися з донькою самого Федорчука.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Судьба. Книга 1
Судьба. Книга 1

Роман «Судьба» Хидыра Дерьяева — популярнейшее произведение туркменской советской литературы. Писатель замыслил широкое эпическое полотно из жизни своего народа, которое должно вобрать в себя множество эпизодов, событий, людских судеб, сложных, трагических, противоречивых, и показать путь трудящихся в революцию. Предлагаемая вниманию читателей книга — лишь зачин, начало будущей эпопеи, но тем не менее это цельное и законченное произведение. Это — первая встреча автора с русским читателем, хотя и Хидыр Дерьяев — старейший туркменский писатель, а книга его — первый роман в туркменской реалистической прозе. «Судьба» — взволнованный рассказ о давних событиях, о дореволюционном ауле, о людях, населяющих его, разных, не похожих друг на друга. Рассказы о судьбах героев романа вырастают в сложное, многоплановое повествование о судьбе целого народа.

Хидыр Дерьяев

Проза / Роман, повесть / Советская классическая проза / Роман