Вигнання в рай (СИ)

А оцей раптовий перепад в настро╖ ╤рини, що ось зараз в╕дбувся прямо на очах у Серг╕я: т╕льки-но вони разом вечеряли в т╕сн╕й дружн╕й компан╕╖, вс╕ були задоволеними й веселими, особливо ж веселою була сама ╤рина, щоправда зараз Серг╕й м╕г би стверджувати, що ця ╖╖ весел╕сть була все ж дещо неприродно переб╕льшеною, але, можливо, зараз це йому т╕льки здавалось п╕д впливом оцього св╕жого враження в╕д споглядання за таким в╕двертим, неприхованим виявом нестримного болю й розпачу, який так неймов╕рно митт╓во прийшов п╕сля, здавалося, безхмарно╖ радост╕.

Все нов╕ й нов╕ питання, що виринали в розвихрених Серг╕╓вих думках, питання, на як╕ не було жодно╖ в╕дпов╕д╕, питання, що породжували лише нов╕ питання - в╕н одягнувся й п╕шов до дверей з нам╕ром спробувати знайти в╕дпов╕д╕ хоч на деяк╕ з питань у само╖ винуватиц╕ виникнення цих питань. Тим паче, що саме споглядання за цим неп╕дробним виявом горя, яке являла собою д╕вчина в альтанц╕, не залишало йому, власне, н╕якого виходу, як т╕льки вийти до не╖ й спробувати хоч якось втишити й ут╕шити ╖╖ б╕ль, адже врешт╕ решт тако╖ сили мука могла штовхнути д╕вчину й на занадто неймов╕рн╕, непередбачуван╕, нав╕ть непоправн╕ вчинки.

Серг╕й спершу хот╕в був вийти з к╕мнати ╕ в звичайний спос╕б пройти на ганок а пот╕м ╕ в сад, але раптом згадав цей величезний нап╕восв╕тлений вестибюль, через який йому доведеться йти, вестибюль, в якому до того ще й сидить отой, б╕льше схожий на мажордома, охоронець у стильному чорному костюм╕ - довелось би проходити повз нього. Серг╕й п╕д╕йшов до в╕кна, оглянув пластикову раму склопакету, повернув ручки засув╕в ╕ легко в╕дчинив досить велике в╕кно, велике наст╕льки, що через нього не лише можна було легко вистрибнути на вулицю, а ще й нав╕ть, наприклад, занести мебл╕, особливо ж все це полегшувала та обставина, що к╕мната знаходилась на першому поверс╕. Серг╕й легко виплигнув з к╕мнати через в╕кно на покриту декоративною травичкою землю саду й пов╕льно попростував до альтанки.

Н╕ звуки в╕дкривання Серг╕╓м в╕кна, н╕ його стрибок надв╕р, н╕ кроки його наближення н╕трохи не стурбували ╤рину, ╖╖ занурення у страждання було наст╕льки глибоким, що зовн╕шнього св╕ту для не╖ не ╕снувало - сидячи на лав╕, вона безв╕льно опустила голову на складен╕ на стол╕ руки ╕ важко, нав╕ть надсадно, з легким стогоном, дихала, ╕нод╕ переходячи на схлипування. Серг╕й довго стояв б╕ля альтанки, переймаючись щир╕стю якогось неп╕дробного й непереборного горя. Якогось? Але якого? Взагал╕ то, ╤рине становище доньки ол╕гарха на перший погляд повинне було б давати прив╕д скор╕ше для заздрощ╕в щодо ╖╖ щастя, а не для сп╕вчуття ╖╖ непереборному горю.

- ╤ро, - якомога сп╕вчутлив╕ше й тихше, щоб не сполохати, промовив Серг╕й, але, побачивши, що д╕вчина н╕як не зреагувала, повторив уже дещо гучн╕ше, - ╤ро...

- Ох! - похопилась вона, митт╓во зв╕вши голову ╕ утупивши в Серг╕я невидющий погляд червоних заплаканих очей на мокрому в╕д сл╕з обличч╕.

- Не лякайся, ╤ро, - посп╕шив заспоко╖ти ╖╖ Серг╕й, - це я, Серг╕й, той самий художник, що при╖хав до вас реставрувати храм, ми сьогодн╕ познайомилися з тобою на вулиц╕.

- Серг╕й, - полегшено в╕д╕тхнула ╤рина, але пот╕м знову дещо насторожилась. - А ти як тут опинився?

- Н╕чого дивного в цьому нема╓, - постарався якнайспок╕йн╕ше в╕дпов╕сти Серг╕й. - Ти повинна була б взяти до уваги, що альтанка знаходиться прямо перед мо╖ми в╕кнами, - показав в╕н на в╕кно сво╓╖ к╕мнати, що виходило в сад.

- Так, справд╕, - з якимось полегшенням, але трохи безв╕льно погодилась вона й в╕двернулася, щоб витерти на обличч╕ сльози, хоча це вже, власне, було зап╕зно. - Але ж, - вираз тривожно╖ недов╕ри знову повернувся на ╖╖ обличчя, - ти вже повинен би давно спати, мабуть, за сьогодн╕ стомився?

- Так, звичайно, я сьогодн╕ дуже втомися, - погодився в╕н, - але заснути все ж н╕як би не зм╕г, ╕ винна в цьому ти, ╤ро.

- Я? - здивовано озирнулась вона навкруг, наче шукаючи причину, з яко╖ вона могла б не дати заснути комусь.

- Мене розбудили тво╖ ридання, - наважився Серг╕й дещо пожартувати, щоб спробувати хоч трохи розважити д╕вчину, хоча й усв╕домлював, що жарти в так╕й ситуац╕╖ не дуже доречн╕.

- Мо╖ ридання? - з якимось провинним виразом на обличч╕, з якого Серг╕й зробив висновок, що його легкий жарт не вдався, бо ╤ра його не зрозум╕ла, ╕ виходило, що ╖й таки й справд╕ було не до жарт╕в.