Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

У 1962, обговорюючи разом з робітниками дії “оасівців” у Франції та Алжирі, Куриляк висловився, що для боротьби з існуючими у Радянському Союзі порядками, необхідно утворити банди по типу ОАС.

Весною 1963 р. Куриляк в розмові з гр. Окіпним зводив наклеп на одного з керівників Партії і Уряду, опорочуючи його виступ перед працівниками літератури і мистецтва.

В розмові з гр. Синицею опорочував Радянську владу, висловлювався за організацію приватновласницького сектору у промисловості.

У липні 1963 року Куриляк серед робітників цукрового заводу зводив наклеп на рух за комуністичну працю у СРСР.

У вересні-жовтні 1963 року Куриляк у зв’язку зі Зверненям радянського уряду про економне розходування хліба і хлібних виробів, зводив наклеп на політику уряду СРСР, допускав наклепницькі висловлювання на адресу глави Радянського уряду.

У вересні 1963 р. серед учнів школи робітничої молоді Куриляк допускав наклепницькі висловлювання на життя робітників і колгоспників у Радянському Союзі.

1958, 1959 і 1962 років у листах до своєї знайомої Вархоляк А. І. та сестри Куриляк Є. М. в різкій формі зводив наклеп на радянську дійсність, на національну політику партії та на життя колгоспного селянства.

У пред’явленому обвинуваченні Куриляк винним себе визнав частково і пояснив, що дійсно він займався агітацією антирадянського змісту, був вороже настроєним до радянської влади, у зв’язку з тим, що вже 1946 і 1951 роках був двічі засуджений за антирадянську діяльність.

Що ж стосується висловлювань про створення організації ОАС та розпуску колгоспів Куриляк ці факти заперечує.

Судова колегія вважає, що інкримінований склад злочину Курп-ляку доведений повністю показами свідків Окіпного, Ковальського, Синиці, Попелевича, Гаврилюка, Юхимчука, Михащука, Ски-бицького, Косянчука, Собчука, Рудого, Орлова, Балабзовського, Тишкова, Хміля, Тимощука, Радевич та Вербпцької, а також письмовими доказами та висновком графічної експертизи.

Керуючись ст. ст. 323 і 324 КПК УРСР, Судова колегія


ПРИГОВОРИЛА:

Куриляка Степана Миколайовича на підставі ч. 2 ст. 62 КК УРСР на 8 (вісім) років позбавлення волі у виправно-трудових колоніях суворого режиму.

Міру запобіжного заходу Куриляку С. М. залишити попередню — тримання під вартою.

Строк покарання Куриляку С. М. рахувати з 31 жовтня 1963 року.

Стягнути з Куриляка С. М. 30 (тридцять) крб. судових витрат у доход держави.

Речові докази (а. с. 360) зберігати у справі.

Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду Української СРСР протягом 7 діб з дня вручення копії вироку.


Головуючий — підпис.

Н/засідателі — підписи.


Згідно: Головуючий — (підпис)


* * *


Прокуророві Української РСР

Від в’язня Куриляка Степана Миколайовича,

1929 р. н., що утримується у виправно-трудовому

таборі за адресою: Мордовська АРСР, станція Потьма,

п/в Явас, ЖХ 385/7


СКАРГА

30 грудня 1963 р. Рівненський обласний суд на підставі ст. 62 ч. 2 КК УРСР засудив мене на 8 (вісім) років позбавлення волі. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду УРСР 06.02.1964 р. розглянула справу у касаційному порядку і перекваліфікувала мої дії на ч. І ст. 62 КК УРСР і призначила мені п’ять років позбавлення волі у ВТК. Як вирок, так і ухвалу вважаю незаконними з таких підстав:

Суд написав у вироці:

“У січні 1962 року в приміщенні контрольно-розподільного устрою в присутності Окіпного і Синиці Куриляк доводив необхідність заміни в СРСР колективної системи господарства одноосібною системою ведення сільського господарства по типу ведення фермерських одноосібних господарств в США”.

Хоча з Окіпним і Синицею я давно перебував у ненормальних, натягнутих стосунках, хоча вони на протязі всього попереднього і судового слідства брехали на мене, як лише могли, але й вони передали розмову на суді не в тому дусі, як виклав її суд у вироці. У бесіді в присутності Окіпного і Синиці я міг згадувати доповідь Хрущова та приклади із знайомих мені колгоспів, а також, що в колгоспах ще й досі зустрічаються неподобства та недоліки, але я ще нікому не пропонував ліквідувати всю колгоспну систему. На підставі доповіді Хрущова я позитивно поставився до досягнень американського фермера Гарста, але я ніколи не тлумачив позитивної оцінки Хрущовим фермера як пропозицію ввести такі способи господарювання у нас. Свідки, власне, це й показали в суді, але під пером судді мій переказ критичних зауважень Хрущова трансформувався на агітацію за необхідність заміни колгоспів господарствами по типу американських ферм. Таким чином суть розмови, подана в перекрученому вигляді, і по-друге, вона не має в собі ознак злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР, бо стосується економіки, а не радянської влади. Тому це звинувачення вміняється мені у вину незаконно.

Суд каже у вироці:

“В січні і травні 1962 р. Куриляк зводив наклеп на політику Радянського Союзу в питаннях роззброєння і скорочення збройних сил Радянського Союзу”.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Идея истории
Идея истории

Как продукты воображения, работы историка и романиста нисколько не отличаются. В чём они различаются, так это в том, что картина, созданная историком, имеет в виду быть истинной.(Р. Дж. Коллингвуд)Существующая ныне история зародилась почти четыре тысячи лет назад в Западной Азии и Европе. Как это произошло? Каковы стадии формирования того, что мы называем историей? В чем суть исторического познания, чему оно служит? На эти и другие вопросы предлагает свои ответы крупнейший британский философ, историк и археолог Робин Джордж Коллингвуд (1889—1943) в знаменитом исследовании «Идея истории» (The Idea of History).Коллингвуд обосновывает свою философскую позицию тем, что, в отличие от естествознания, описывающего в форме законов природы внешнюю сторону событий, историк всегда имеет дело с человеческим действием, для адекватного понимания которого необходимо понять мысль исторического деятеля, совершившего данное действие. «Исторический процесс сам по себе есть процесс мысли, и он существует лишь в той мере, в какой сознание, участвующее в нём, осознаёт себя его частью». Содержание I—IV-й частей работы посвящено историографии философского осмысления истории. Причём, помимо классических трудов историков и философов прошлого, автор подробно разбирает в IV-й части взгляды на философию истории современных ему мыслителей Англии, Германии, Франции и Италии. В V-й части — «Эпилегомены» — он предлагает собственное исследование проблем исторической науки (роли воображения и доказательства, предмета истории, истории и свободы, применимости понятия прогресса к истории).Согласно концепции Коллингвуда, опиравшегося на идеи Гегеля, истина не открывается сразу и целиком, а вырабатывается постепенно, созревает во времени и развивается, так что противоположность истины и заблуждения становится относительной. Новое воззрение не отбрасывает старое, как негодный хлам, а сохраняет в старом все жизнеспособное, продолжая тем самым его бытие в ином контексте и в изменившихся условиях. То, что отживает и отбрасывается в ходе исторического развития, составляет заблуждение прошлого, а то, что сохраняется в настоящем, образует его (прошлого) истину. Но и сегодняшняя истина подвластна общему закону развития, ей тоже суждено претерпеть в будущем беспощадную ревизию, многое утратить и возродиться в сильно изменённом, чтоб не сказать неузнаваемом, виде. Философия призвана резюмировать ход исторического процесса, систематизировать и объединять ранее обнаружившиеся точки зрения во все более богатую и гармоническую картину мира. Специфика истории по Коллингвуду заключается в парадоксальном слиянии свойств искусства и науки, образующем «нечто третье» — историческое сознание как особую «самодовлеющую, самоопределющуюся и самообосновывающую форму мысли».

Р Дж Коллингвуд , Роберт Джордж Коллингвуд , Робин Джордж Коллингвуд , Ю. А. Асеев

Биографии и Мемуары / История / Философия / Образование и наука / Документальное