З часів неволі. Сосновка-7

Коли пиляли прут у першому ряді, було легше. Кандиба — уважний спостерігач, він відразу попереджав, коли мент з’являвся на трапі і йшов у їхньому напрямку. Проте існувала інша проблема: коли мент ішов повільно, то в’язень легко встигав вилізти з води і вбратися, а коли — дуже швидко, то важко було встигнути одягнутися так, щоб не виникало підозри для стороннього ока.

Спільно з Кандибою побратими виробили сигналізацію на звичайну ходу мента і на швидку. Одного разу Семенюк саме пиляв, коли Кандиба просигналив, що мент іде дуже швидко. Роман побоявся вилазити і причаївся під трапом. Мент майже біг, коли дійшов до ставка, раптом стишив ходу і став уважніше придивлятися до води. В’язень причаївся і — нічичирк, тільки й чекав що ось побачить його й закричить. Аж ні, слава Богу, пронесло — мент Семенюка не помітив! А він, коли мент повільно ступав по дошках трапа над його головою, увесь стиснувся, мов загнаний собака, готовий вибухнути найбруднішою лайкою і на мента і на всю московську імперію. А коли його кроки стали віддалятися і зрозумів, що пронесло, то цокотів зубами — не так від холодної води, як від напруги. Подякував Богові і аби зігрітися, став швидко пиляти штиря. Та лишень смикнув ножівку, як вона раптом хруснула. Вилаявся, і, намагаючись прибрати безтурботного вигляду, поволі виліз із води, одягнувся і пішов далі від сажалки.

Нарешті, в’язні перепиляли штиря у воді і спробували, чи можна нижній кінець так відхилити, щоб дозволяв просунутися. На щастя, він трохи відхилився і Семенюк протиснувся на другий бік, потім — назад, потім виставив його, як було раніше. Штирі другого ряду були ще товщі, либонь, не менше 30 міліметрів. Стояли так само густо, що поміж них не просунешся. Довелося пиляти. Олійник — міцний чоловік, та й Роман не з безсилих, і все ж пиляння просувалося вельми повільно. Від незручности часто ламалися полотна ножівок. Іноді це припиняло роботу на кілька днів. Час від часу роботу зривав і дощ, бо ж не будеш у дощ лізти у воду нібито для купання.

Провели змовники нараду втікачів і помічників і прийняли рішення впродовж двох тижнів не пиляти, а уважно слідкувати за всім, що відбувається в зоні. Нічого підозрілого не було помічено.

Аби відвернути увагу, команда розпустила по зоні чутку, що до Олійника приїздить на побачення сестра і, здається, вмовлятиме Антона написати покаянну заяву.

Олійник запросив сестру Надію на побачення. Вона приїхала, привезла гроші, костюм і дві сорочки.

Згодом перепиляли штиря у другому ряді. Його також можна було відхиляти й пролазити. Третій ряд складався з тонших штирів. Один був неглибоко застромлений у дно, його вдалося вигнути настільки, щоб дозволяв протиснутися.

У міру просування підготовки до втечі, в групі наростало хвилювання. Дехто з тих, хто на початку збирався тікати, в кінці підготовки так нервував, що Роман з Антоном запропонували на зборах не йти з ними нікому. Краще до кінця забезпечити їм спокійну атмосферу в зоні й добру підготовку. Це було правильно. Провал під час підготовки означає заміну концтабірного ув’язнення на три роки тюремного. А провал під час виходу із зони — це ризик бути застріленим. Поки йде підготовка, люди витримують нервове напруження. Наближення вирішальної ночі нерви напружує більше і більше. Добре, коли людина в останній день чесно відмовиться і не видасть таємниці. А бували випадки, коли нервування призводило до відмови від підготовки втечі, або ще гірше — викликала підозри в ментів, і ті самі нападали на слід. Семенюк з Олійником почували в собі досить духу, аби продовжити справу і йти на ризик.

— Пане Романе, — запитую я, — що ви планували робити на волі?

— Воювати проти московських окупантів.

— Як? Ви мали надію знайти зброю?

— Ми б її знайшли?

— Де ви збиралися базуватися?

— Знайшли б когось із старих знайомих, а влітку можна було б і в лісі.

— Гаразд, я маю багато запитань до вас, але поки що розкажіть все послідовно, чим закінчилася ваша втеча.

I пан Роман охоче розповів, що було далі.

Отже, в ніч виходу із зони група підтримки поклала опудала на ліжка втікачів, щоб створити ілюзію, буцім вони сплять. З одного й з другого боку ставка хлопці спостерігали за трапами, щоб у разі появи мента, відвернути його увагу якимсь криком чи мовбито сваркою.