З часів неволі. Сосновка-7

— Дуже багато цікавого. Не вважаючи українців за цільну окремішність, він доволі широко характеризує різницю між північчю Росії і півднем, між малоросами й великоросами. Наприклад, характеризуючи політичні звичаї XII сторіччя, пише, що на півдні (тобто в Україні) було звичним князям та їхнім наближеним їздити одним до других в гості, жваво обговорювати події ближні і закордонні, дискутувати, сперечатися, обмінюватися знаннями. На півночі ж звичним було не їздити один до одного, а сидіти окремо по своїх норах. Щодо війни, то різна вдача українців і московитів виявляється і в тому, що українці кращі і успішніші в наступі, а московити кращі в обороні. Подібних порівнянь у Соловйова багато і як мені здається, в основному слушних. А ви, Богдане, не читаєте Соловйова?

— Скоро візьмуся.

— Струтинський на три томи попереду від мене йде. Я повільно читаю. Та й дякую вашому Богданові Германюку, що не шкодує позичати мені книжки.

— О, він у нас добрий бібліотекар! Ну, а на випадок переїзду ми гуртом носимо речі.

Галицьке “Об’єднання”

1. “Краще б і Рильський загинув разом з іншими на Соловках”

Націоналістичну організацію “Об’єднання” судили 1960 року. Воно складалося з галичан Львівщини Ярослава Гасюка, Богдана Христинича, Ярослава Кобилецького та Володимира Затварського і одного з Пінської области Білорусі Володимира Леонюка. Усіх їх завезли в Сосновку Зубово-Полянського району Мордовії на сьому зону.

Знайомився я з ними неорганізовано: то з одним, то з другим, потім потрапив у гурт, де вони були майже всі. У котельні працював разом з Кобилецьким і ми навіть дуже здружилися. Відчули взаємні симпатії і радо спілкувалися. Кобилецький був на пару років молодший за мене. Родом з Кам’янко-Бузького району Львівщини. Там повстанський рух був особливо сильний. Кобилецький виростав у тому бурхливому русі і хоч через молодий вік міг лише надавати такі-сякі побічні послуги повстанцям, знав рух добре і вмів розповідати багато цікавого. Я зі свого боку і як юрист, і як освічена людина виводив Кобилецького на вищий рівень розмірковувань про долю України та методи боротьби. Подобалася мені спокійна урівноважена вдача Кобилецького, така ж упевненість у правоті української справи, непоказна, але смілива й непохитна віра в розвал російської імперії і створення самостійної України.

З Христиничем познайомився, йдучи до праці. І коли випадало, ходили в одну зміну, часто йшли разом і говорили про минуле й сучасне України та переказували одне одному новини. Він розповів мені модель поведінки в час попереднього слідства, яка здалася мені цікавою з огляду на людську психіку.

Вас двоє в кабінеті: звинувачений і слідчий. Інтереси ваші протилежні: ви хочете щось приховати, він хоче все витягнути з вас і так оформити протокол, щоб вивести вас на чисту воду. Це вимагає великого психічного напруження з боку заарештованого і винахідливости в постановці питань від слідчого. Але ви обоє — люди. У той час, коли він записує пояснення заарештованого, він мусить пам’ятати ваші слова, плюс мусить вигадувати речення, які наче й ваші слова і разом з тим містять зміст, спрямований проти вас. Це втомлює, тому закінчивши писати ваші пояснення, він кладе самописку на стіл, спрямовує погляд у вікно і починає говорити про погоду або ще про щось зовсім далеке від змісту слідства з надією, що ви включитеся в цю нейтральну розмову. Коли ви включаєтеся, то психологічне напруження спадає і настає психологічно нейтральна атмосфера. Така атмосфера викликає думку: ми однакові. Ці якісь зовнішні умови поставили нас у протилежні позиції: слідчого — в обов’язок допитувати, мене — в становище в’язня. Поставив хтось той, хто заарештував, привів з камери до кабінету і посадив на стілець перед слідчим. Слідчий не винен, що заарештованого привели до цього кабінету. Заарештований не винен, що в слідчому кабінеті виявився саме цей слідчий. Отже, можна час від часу переривати неприємні офіційні взаємини і балакати про те, про се та різні дурниці. Слідчий може розповісти, що йому дружина зварила на снідання, або який кінофільм бачив учора ввечері. Заарештований може пригадати інший фільм або поділитися думками про те, що він робив би о цій порі дня, коли б був удома. Життя заарештованого розкладається на три частини: камера, де його тримають, розмови зі слідчим як просто розмови двох різних людей і третє — офіційні взаємини “слідчий — в’язень”. Усі три відносно окремі, що начебто не впливають одна на одну, разом з тим обом психологічно комфортніше.