З часів неволі. Сосновка-7

20 жовтня 1950 року загинули Борис і окружний Буковини Сталь. З убитого Бориса взяли мого листа від 1 червня 1950 року, в якому я докладно описав облаву 14 березня і написав про Зубенка, Мордаровича і Олексюка. Ще у нього знайшли блокнот, в якому він 1948 року записав прізвища моє, Зубенка і Мордаровича. Це й стало причинило нашого арешту. Олексюк потягнув трьох своїх хлопців і показав дві явочні квартири. Чекісти були настільки поінформовані, що я його за це не виню. В мене після арешту вдома ще взяли декілька листів зв’язкової станичного провідника Сивого з Вербіжа Нижнього — Анни Долішняк. Господар однієї явочної квартири Іван Гуцуляк вискочив з вікна МГБ (з другого чи третього поверху) і вбився.

Заарештували мене 28 січня 1951 року в неділю ввечері так, що ніхто не бачив, коли і як. Суд відбувся 8–12 січня 1952 року в Івано-Франківську. Присудили до 10 років. Із заліками відбув 8 років.

— Чого Борис заборонив вам ліквідувати Усенка?

— Не знаю. Може, не хотів обтяжувати нашу вину перед владою — ми ж були зовсім молоді хлопці.

— А тепер ви шкодуєте чи не шкодуєте, що не розстріляли його?

— Знаєте, пане Левку, я вірю в долю і того не шкодую за тим, що сталося. Я не шкодую, що потрапив у неволю, і не шкодую, що не розстріляв ту сволоту.

— Дякую, що так багато такого цікавого мені розповіли.

— Нічого дякувати. Я роблю це з таким задоволенням, з яким колись розносив листівки та кидав брошурки у вікна солдатських казарм.

У санчастині

Одного дня я прийшов із робочої зони, зайшов до барака, узяв з тумбочки Кічакову газету “Літературна Україна” і почав оглядати її зміст. Підходить шнир і каже: “Шановний Лук’яненко, з лікарні передали, щоб ішли на медогляд. Наш загін з 18 до 19 години.”

— Це огляд усіх в’язнів чи кого?

— Не всіх, а молодшого і середнього віку.

— Що це за такий огляд?

— Не знаю. Мій обов’язок повідомити в’язнів про це.

— Часто бувають такі огляди?

— Не часто. Коли якась пошесть або часом нападає на всіх “швидка Настя”. Іноді буває для профілактики грипу. Люди туди більше самі йдуть, щоб взяти звільнення від праці.

— Це обов’язково сьогодні йти чи можна й завтра?

— Сказали: сьогодні. Проте такі профілактики проводять завжди впродовж кількох днів.

— Добре, — погодився я, — піду.

Вийшов з барака і пішов до Степана Кравчука. Він сидів на своєму нижньому ліжку і перемовлявся з естонцем з поближнього ліжка. Естонець ще не знав мене і, побачивши наближення незнайомої людини, замовк.

— Ерику, — це своя людина, — кивнув Кравчук головою у мій бік. Продовжуй. А втім я представлю його тобі: це українець, юрист, Лук’яненко. Пару місяців тому прибув з волі. Термін ув’язнення 15 років. За націоналізм. Ідейний.

Я простягнув руку естонцеві, і ми гучно привіталися. І естонець докінчив їхню розмову:

— Наша і литовців біда в тому, що між нами розташована Латвія. Латвійці втратили простоту людських взаємин. Під впливом німців їхні взаємини стали формальними і сухими. Коректні, ділові, але холодні. Набули поклоніння перед владою і борються за незалежність в розрахунку не на свою силу, а допомагаючи одній великій силі побити іншу велику силу. І в таборах вони майже всі сидять за співпрацю з німцями, хоч на цю співпрацю вони йшли в надії отримати свободу Латвії.

— Наші мельниківці дотримувалися приблизно такої ж орієнтації, — каже Кравчук.

— Це цікаво, — на мить задумавшись, сказав я, — але коли б пан Ерик не заперечував, я хотів би відірвати тебе від вашої бесіди і трохи погуляти по свіжому повітрі.

— Будь ласка, будь ласка, — підхопився естонець.

Ми з Кравчуком вийшли.

— Степане, — почав я, — тебе не запрошують на медогляд до санчастини?

— Запрошують.

— Що за лікарі в тій санчастині?

— Кілька цивільних. Офіцери прилаштували своїх жінок, які мають бодай якусь медичну освіту. Завідувачка медпунктом цивільна лікарка, але лікують наші лікарі-в’язні. Є серед них найвідоміший Василь Кархут. Чесний і порядний націоналіст з Буковини. Швидше всього він і буде робити медичний огляд. Він відсидів уже років дванадцять. Досидить п’ятнадцять і його звільнять. У нього немає особистих убивств. У таборах у таких кваліфікованих лікарях завжди була потреба. Він не лізе на рожен, поводить себе стримано, і влада проти нього зуба не має, того після 15 років, напевно, звільнять. Кархут вельми надіється на це, чекає на звільнення і збирає матеріали для книжки про рослинне зілля від різних недуг.

— Наскільки відверто можна з ним говорити?

— Про здоров’я чи про політику, чи про наші тут міркування й плани?

— Про стан здоров’я.

— Можеш казати все, бо, кажу, він порядний чоловік.

— Тоді бувай здоров. Піду в санчастину. Якщо черга невелика, то до вечері відбуду цю медичну процедуру.

Ми попрощалися, і я пішов до санчастини.

Черги не було, і мене запросив до кабінету чоловік у білому халаті вище середнього зросту, плечистий з невеличкими вусами і уважними світлими очима.

— Сідайте, будьте ласкаві, — заговорив він чистою українською мовою без галицизмів. — Ви східняк Лук’яненко?

— Так.