З часів неволі. Сосновка-7

— Дивіться, як оформлять захід з формального боку, — мовив Доценко. — У звіті запишуть, що політв’язні виявляють великий інтерес до програми партії з національного питання і дружно прийшли на лекцію про шкідливість буржуазного націоналізму. Це свідчить, що навіть у середовищі ворогів совітської влади ідеї марксизму-ленінізму пробивають собі дорогу й перемагають.

— Де це надрукують? — питаю. — У своїх робочих таємних документах. Що нам до їхнього лукавства і словоблуддя? Важливо публічно викривати чекістське беззаконня і комуністичне перевертання шиворіт-навиворіт їхньої ж теорії. Знаєте, злодій почуває себе добре вночі. Знаючи, що він злодій, він все-таки не хоче, щоб його виводили на денне світло і називали злодієм.

— Шевченко сказав: “Блаженний муж не ступає на раду лукавих!” — зауважив Доценко.

— Франко каже: “Блаженний муж іде на раду лукавих і там тормошить їхні сумління”, — підкреслив я.

— Коли б там були збори одних чекістів, можна було б і не йти, але там в’язні. Причому різні. І серед них такі, яких комуністична демагогія збиває з пантелику. Таким варто показувати наш підхід, — додав від себе Кравчук.

— Тобто кличмо всіх на лекцію, — Шинкарук підвів підсумок.

Відразу після вечері в їдальні зсунули столи до стін, занесли додаткові лавки, й почали збиратися в’язні. Набилася повна зала. На сцену вийшов замполіт Толбузов з двома прибулими, представив їх як кандидатів наук із Саранська і запропонував нам вислухати їхні лекції й поставити запитання до нього.

Перший лектор розповів коротко про економічний розвиток Мордовії і в кінці навів багато цифр. Цифри ніхто не запам’ятав, зате їх одноманітний разок остаточно погасив інтерес до цієї теми.

Другий лектор виклав відому комуністичну концепцію про буржуазний націоналізм як ворога трудящих усіх націй і народностей Союзу РСР. Треба розуміти, що позаяк нас усіх кваліфікували як буржуазних націоналістів, то в його лекції йдеться ні про кого іншого, як про нас: тобто це ми і є ворогами трудящих усіх націй і народностей. Чудова лекція, що й казати!

Я замислився. Іще будучи на Львівщині, шукав буржуїв серед учасників національно-визвольного руху. Не знайшов — ніхто з оповідачів не знав таких. Потрапивши до зони, почав тут шукати буржуїв серед українських націоналістів. І також не знайшов. І тоді подумав: якщо ні на волі, ні в ув’язненні серед націоналістів-учасників національно-визвольного руху немає буржуїв, тоді цей рух творили не буржуазні націоналісти, а просто націоналісти. Це надзвичайно важливо, бо спростовує комуністичне вчення. КПРС же називає націоналізм буржуазним і надає йому класового змісту.

Якщо з поняття “націоналізм” вилучити визначення “буржуазний”, тоді він втрачає класовий — і набуває політичного змісту. Націоналізм у політичному сенсі — це усвідомлений патріотизм, до того ж активний. Неусвідомлений, стіхійний патріотизм — це етнічний патріотизм. Він формується на рівні етнічної свідомости. Його прагнення — зберегти свої національні риси. Коли він переростає у вимогу своєї незалежної держави, тоді він переростає в політичний патріотизм, тобто в націоналізм. Любов до свого народу і прагнення до його державної незалежности — це і є націоналізм у європейському розумінні цього слова. Націоналіст — це людина, що національні інтереси своєї батьківщини ставить вище за свої особисті.

Навіщо комуністи чіпляють прикметник “буржуазний” до слова “націоналізм”? Зрозуміло: для того, щоб справжню, реальну боротьбу між українцями і москалями перевести в площину боротьби всередині самої української нації. З точки зору пошуків легших шляхів приборкання України російською імперією розумно розколювати українців на кілька таборів: буржуа і трудящі маси. І коли в західноукраїнському суспільстві реально не існує буржуїв, класової експлуатації і міжкласової ворожнечі, то москалі придумали її і запустили цю вигадку всіма засобами масової інформації для задурманювання довірливих українців: хай шукають причини свого лихого стану всередині самих себе, а не в підпорядкуванні України російській імперії.

Коли лектор закінчив лекцію і голова зборів поцікавився, чи є запитання, я запропонував лекторові відповісти на письмові.

— Мені, — каже, — письмових запитань не передавали.

Тоді я встав з лавки і почав говорити:

— У мене є три запитання, і я їх подав у письмовому вигляді. Ось вони. Перше: чи може бути націоналізм…

У цей час з різних кінців зали загули і заглушили мій голос. Я стояв і мовчки чекав. Шум трохи ущух, і я гучно почав знову: “Чи може бути націоналізм не буржуазний?” Із зали закричали: “Не відповідайте на це питання!” Наші закричали: “Відповідайте! Дайте відповідь на це питання!”

— Не відповідайте! — знову залунало.

— Якщо не можете відповісти, то не відповідайте.

На момент зала затихла. І я заговорив:

— Друге питання таке: “Чи прагнення України до мирного виходу зі складу Союзу РСР є націоналізм?”