Закоłот. Невимовні культи

— Guten Tag, Inspektorin O’Shaugnessy, — промовив чоловік. Голос звучав досить природно, проте тренований слух відчув синтетичні зв’язки та голосовий модулятор. З таким тілом косметика для голосу, на думку Бріджит, виглядала недолугим жартом. Вона, здається, бачила цього персонажа вперше, хоча дивне відчуття дежа вю бентежило її. Наче вони вже зустрічались, але де й за яких обставин? Якщо він назвав її на ім’я, то, певне, мав високий рівень доступу — атож, доволі високу посаду та ранг. Зафіксувавши погляд на прибульцеві, вона надіслала пошуковий запит.

«Командор Вольфрам фон Зіверс, проф., особистий ідентифікатор С1/412І-КІ-0112; гросінженер», — доповіла система.

Брідж зірвалася на рівні, козирнувши офіцеру.

- Herr Großingenieur, — спантеличена, вона забула навіть формальне вітання, тупо вирячившись на власне відображення на поверхні його візора.

Секунду чи дві вони мовчки дивилися одне на одного. Бріджит не могла побороти заціпеніння — якесь липке відчуття народилося у глибинах свідомості й тепер розросталося, заважаючи вільному руху думок. Перше її враження було помилковим. Вона бачила його раніше. І хоч як вона намагалася впевнити себе, що могла зустріти одного із старших офіцерів під час якихось загальних зборів, ця бентега ніяк не бажала вгамовуватися. Вона вже бачила його — так само зблизька, як і зараз.

Зіверс незграбно розвернувся й сів навпроти О’Шонессі. Через задовгі для тіла кінцівки своїми рухами він нагадував бусла. Бріджит сама здивувалася згадці про тих дивних птахів зі свого далекого дитинства.

— Mein Schiff ist in Schwierigkeiten, frau Inspektorin. Weifit du etwas darüber?

He впевнена, що цілком зрозуміла слова гросінженера, Брідж мотнула головою:

— Nein, Herr Großingenieur, — і, сама злякавшись власного нахабства, додала: — Muss ich?

— У вас чудовий акцент, пані інспекторко. — Після цих слів пролунало щось схоже на вібрацію металевої пластини. Бріджит вирішила, що це мав бути смішок. — Але насолода слухати його, на жаль, не компенсує додаткових витрат часу. Шкода. Я чув, що західноімперська… гм… вживана у вашій службі.

— So ist es, Herr Großingenieur. Ich…

— He треба, благаю, — Зіверс звів величезну лапиську, зблиснувши чорними сегментованими трубками фаланг і карбоновим покриттям суглобів. — Я аж ніяк не хтів вам докоряти. Ви справді дуже мила. Але…

Він на мить замовк, кинувши погляд на фреску на склі вагонетки, ліворуч від О’Шонессі. Звідтіль на нього споглядав Y-подібний виріз шолома, закритий візором кольору розпеченої міді. Бріджит його зараз не бачила, але пам’ятала — в тьмяному освітленні вагонетки той розжарений ігрек першим впадав у око.

«Мила? — під черепом подив змішався з гнівом, розпочавши екзотермічну реакцію. — 3 якого цивільного пекла він виліз?»

— …але чотириста тридцять хвилин тому було зафіксовано аномальні показники в роботі сингулярного рушія. І оскільки «Сінано» зараз рухається на сингулярній тязі, такі аномалії є… небажаними. Ба більше, моїм службам і досі не вдалося з’ясувати ані причини цих аномалій, ані їхні можливі наслідки. Наразі ситуація не може вважатися аварійною, але ж ви розумієте, що саме міститься в реакторній камері та чому я бажаю мати повне розуміння й повний контроль над ним.

Бріджит хотіла було спитати, як це стосується її, але гросінженер уже провадив далі:

— Двісті десять хвилин тому я дізнаюсь про загибель одного з ауксиларіїв у секторі тринадцять — і те, що вона збігається за часом з початком моїх проблем. Я роблю запит про обставини загибелі… і отримую відповідь, що справою займається СОІ. На жаль, я не встиг зустрітися з вами на вашому робочому місці, але таки спромігся перестріти вас тут, пані інспекторко…

— Entschuldigung sie, Herr Kommandeur, aber ich darf nicht… — Брідж затнулася, неспроможна дібрати слів і проклинаючи себе, що знову вдалася до високої імперської. — Я не вповноважена розкривати подробиць розслідування…

— Мене не цікавлять ваші повноваження, mein lieber, — знов пролунала металева вібрація, що заміняла Зіверсу сміх. — І я не збираюсь пхати носа у ваші справи, тим паче — долучатися до них. У мене своїх удосталь. Я просто хочу, щоб ви зрозуміли, що се не є простим жертвоприношенням безіменного матроса, який і за життя цінним для флоту міг бути лише як сировина для фабрикаторів.

— Перепрошую, пане командоре, — раптом фамільярність та зневага гросінженера, такі незвичні для О’Шонессі, розбурхали в ній пекучу лють. І та лють потребувала виходу. — Ви відшукали мене, тільки щоб зазначити се?

Вагонетка зупинилася, двері з глухим сичання розійшлися. Зіверс звівся на рівні, майже вдарившись головою об стелю, і одним кроком вийшов на перон.

— Я не прихильник ретроградних забобонів про переваги особистого контакту, інспекторко. Але іноді, безпосередньо на місці, і справді можна зробити більше. Сподіваюсь, з реактором се переконання виправдається. Альбо я просто надаремно витратив цінний час на фізичне переміщення.