Житіє Моє

Мій старий знайомий не відчував, що насувається гроза, і не ховався. Адресу перекладача з мов імперії легко можна було знайти, звернувшись до довідника і газети з оголошеннями. Слід зауважити, влаштувався колишній страждалець шикарно – за два квартали від міністерського будинку. В смислі, порядок підтримують строго, а якщо почнуться бої, то є шанс залишитися осторонь. Будинок був без квітника на даху, зате з цілою штукатуркою і чистим під’їздом.

- А ми не надто рано? - непокоїлася міс Фіберті.

- Повір мені, якраз вчасно, - завірив я її.

Причини поспішити були: весна в Хо-Каргу, звичайно, приємніша за літо, але до полуденної спеки додавалася ще одна неприємність – прохолодний ранок. На світанку навіть з сухого повітря пустелі вибивало росу, і місцеві виходили на вулицю у важких шерстяних хламидах (куди вони дівали їх ближче до полудня, залишалося загадкою). Причому, камінів у столиці не було, мешканцям готелів пропонували задовольнятися набивними ковдрами, і за ніч я добряче задубів.

- Значить так, без гострої необхідності ім’я своє називати я не хочу. Почнеш розмову перша, скажеш, тобі потрібен перекладач з са-оріотської. Зрозуміла?

Міс Фіберті з готовністю кивнула.

Я штовхнув двері, і ми наткнулися на пильного консьєржа, без краплі сонливості в очах (де вони такого знайшли?). Дивні відвідувачі з мішком і валізами не викликали у нього довіри, цербер був невблаганним.

- Містер Хемаліс не приймає без попереднього запису!

Далі було чверть години ввічливих суперечок. Я здався.

Подзвони йому, скажи: Тангор приїхав.

Це повідомлення мало успіх, і неймовірний – буквально за хвилину в приймальню викотився розхристаний Хемаліс і зацвірінькав:

- Майстер Тангор! Який я радий?

Прямо, як додому потрапив. Вигляд білого, який радісно метушився навколо, викликав у моїй душі тепле, затишне відчуття, трохи отруєне думкою про те, яких зусиль вимагало би від мене зобразити щось хоча би подібне. Я твердою рукою спрямував старого в бік ліфту – нема чого йому бігати на людях в пантофлях і халаті.

- Прошу, прошу! - Хемаліс відкопував з якихось закутків гостьові шльопанці і особисто прилаштовував на вішалку наші пальта.

А непогано йому платять за переклади з мов імперії! Підлога квартири була покрита зеленими са-оріотськими килимами з довгим, майже п’ятисантиметровим ворсом (по такому не хочеться ходити, на такому хочеться валятися). З-поміж візерунчастого трав’янистого моря виступали традиційні столичні меблі: низенькі пуфики, столики і подушки. Замість штор, на вікнах колихалися шовкові фіранки. Не дивлячись на засилля книжок, запаху пилу не було (це якась магія).

Сподобалося. Коли збудую власну вежу, такі самі килимки замовлю. Цікаво, чи опустяться са-оріотські ткачі до чорно-білих шашечок?

Білий спішно відпихав у куток товстелезні словники і пачки списаного від руки паперу.

- Дуже, дуже багато роботи! - скаржився він. - Замовлення йдуть одне за одним.

- Ділова кореспонденція? - підбадьорююче посміхнулася міс Фіберті.

- Переважно алхімічні трактати.

- Алхімічні? - тепер зацікавився вже я.

- Так, з ухилом в фармакологію. І’Са-Оріо-Т завжди славився своїми зіллями, які викликають найдивовижніші ефекти.

Я фиркнув. Отрути і наркотики – ось чим славляться наші заморські сусіди. Велика удача, що Інгерніку від імперії відділяє широка протока: до того, що са-оріотські контрабандисти тягнули в сусідню Умпаду, не всякий митник ризикував торкатися голими руками. Особисто я довіряв авторитету магістра Тірандоса, який дуже їдуче відгукувався про потяг імперських алхіміків робити всі свої зілля з мінеральних речовин (на всю його знамениту «Токсикологію» знайдеться заледве півдюжини рецептів, де основний компонент не отримують з травички чи тваринки).

Хемаліс продовжував говорити, без зусиль сплітаючи чудернацькі зв’язки слів, пересипані цитатами і епітетами. Смисл його емоційної промови можна було узагальнити одним слово «Привіт!» З мого досвіду, така ритуальна піснь могла тривати від п’яти хвилин до години, і весь цей час білий буде недоступним до нормального спілкування. Мені потрібно було дати йому виговоритися і заспокоїтися, хай міс Фіберті прийме на себе перший удар. Інакше, навіщо потрібні помічники?

- Піду заварю чай! - категоричним тоном оголосив я і пішов шукати кухню.

Уф! Клара ще питається, чим мене не влаштовує образ білого! Та я таку клоунаду не зможу розіграти фізично – після третього словесного пасажу язик вузлом зав’яжеться. Хемаліс потягнувся було йти за мною, але розірватися між двома співрозмовниками не зумів і залишився розважати даму.