Житіє Моє

Сатал збирався стати батьком вчетверте. Ларкес такого героїзму не розумів, і в душі мав підозру, що молодший колега – збоченець. Хоча, якщо наступна дитина виявиться чорною, Сатал зможе претендувати на створення власного клану. Але чи є в цьому сенс?

- А ваша мила донька?

- Моя мила донька послала своїх люблячих родичів к чортовій матері, - посміхнувся Сатал, - і вибрала для навчання школу настільки віддалену, наскільки це взагалі можливо.

Таке Ларкес міг зрозуміти.

- Мудра дитина.

- А що це ви про моїх родичів згадали... бос? - Сатал з підозрою примружився.

Ларкес звично поміняв маску.

- Не кип’ятись, це я теорію перевіряю. У мене інший інтерес. Ти як думаєш, твій учень і справді помер?

- Хто з нас проводив слідство? - здивовано підвів брови Сатал. - Я поняття не маю, що з ним сталося.

- Кажуть, між вчителем і учнем часом...

- Брешуть.

- А як же випадок в шахті?

Сатал задоволено посміхнувся і буквально розплився у кріслі. Йому було приємно відчувати певну перевагу над нинішнім начальником.

- А, ось ти про що. Шерех, так? Я його не питався.

- А якщо для того, щоби досягнути цілі державного рівня необхідно встановити місцезнаходження Тангора? Шерех може прослідкувати будь-кого, тим більше, того, хто з ним зв’язаний. Якщо запитати...

- ... то нічого не вийде, - поморщився Сатал. - Малий у нежитя щось на кшталт пестунчика, отака пригода з продовженням. Чим я йому компенсувати буду?

Брови Ларкеса здригнулися, наче не знаючи, яке положення зайняти. Сатал дозволив собі помітити збентеження начальства і великодушно пояснив:

- Для Шереха кожен контактер – віконце у світ. Монстр не має цілі існування, у нього нема нащадків, і йому в принципі ніщо не може загрожувати. Мені здається, він перебирає у людини не лише почуття і відчуття, а і набір смислів, наче приміряє на себе чужу роль. Для Шереха гострота переживань, яка бушує в людині, – краща розвага, причому, епічні сюжети тварюка любить більше, ніж побутові. Будемо відверті: Тангор цілком тягне на другого Роланда. Мені нема чим компенсувати Шерехові зіпсовану розвагу, так що я навіть питатися його не буду: ми не лише нічого не виясним, а ще і попередимо хлопця про своє зацікавлення. Хтозна, куди він тоді зникне?

- Зрозуміло. - Ларкес ніколи не думав про грізного монстра в такому плані.

- Ще щось?

- А ти не помічав за Тангором яких-небуть дивацтв?

Сатал кілька секунд витріщався на співрозмовника, а потім тупо розреготався.

- Мужик, - сміх висік з очей чорного мага сльози, - цей хлопець – одне суцільне величезне дивацтво!

Ларкес відкланявся, розмірковуючи, що зауваження колишнього координатора може бути набагато ближчим до істини, ніж той собі думає.

Доведеться діяти традиційними методами.

Всі свідчення про розслідування суесонського інциденту напряму поступали в офіс старшого координатора регіону: «нагляд» не збирався прощати замах на свого співробітника, хай і колишнього. Але попри це Ларкес отримував звіти про певні важливі події, які могли допомогти в протистоянні з сектантами. Наприклад, на стіл координатора щодня лягали списки осіб, які вдруге отримували завірені магією документи, і цю традицію ніхто не відміняв. Так, удар по Чудесникам було завдано, але смертельним він не виявився, полум’яна ненависть лише сильніше пекла одержимого мага (він повинен був знищити їх всіх, всіх!!!!) Яким же сильним виявилося здивування старшого координатора, коли одне і те ж саме ім’я з’явилося в списках двічі. Справжній Йоган Кітото дав з цього приводу вичерпні (хоч і заплутані) пояснення, але повірити, що під личиною білого країною подорожує некромант, Ларкес не міг. Це суперечило всім канонам!

«Треба братися за справу самому. Підлеглим таке не довіриш! Якщо в пресу просочиться хоч півслова, почнеться справжній вертеп.»

Старший координатор не брався уявити, які висновки зробить з кричущого факту чорна і біла громади вкупі з Чудесниками і звичайними людьми. Заворушень Ларкес у ввіреному йому регіоні не хотів, тому прямував прямо до будинку жінки, яка ручалася за лже-Йогана. Клара Фіберті, здається?

Глава 91

Я щиро вважав, що надовго ми в Хо-Каргу не затримаємося, але коли в цьому житті щось виходить так просто, як планувалося?

Спочатку Хемаліс викотив нам список букіністів, які займалися древностями, на сто сорок три прізвища. З гаком. («Зрозумійте правильно, когось з новачків я можу ще не знати!») Потім, після пари пробних візитів, виявилося, що під «древніми книгами» переважно розуміють праці часів заснування Інгерніки, а те, що писалося до правління Ґірейна, взагалі, захмарний раритет.