Житіє Моє

Я почав неспішно обслідувати чуже помешкання: чорних не так вже і часто запрошують в гості, а подивитися у старого було на що. Виявляється, біли теж люблять збирати всякі дрібнички, але якщо у запасливого краухардця корисний мотлох забиває стодолу і горище, то у цих – рівномірно розподіляється по всіх кімнатах. Вервечка танцюристів-мавпочок на полиці, велика скляна штукенція, маленькі зачаровані світильники, розставлені на підлозі хаотично (головне – не наступити). Звідки Хемаліс все це надибав за такий короткий час? Призначення деяких деталей інтер’єру я геть не розумів, але у всіх них була спільна риса – повна непрактичність. Ніяких тобі дерев’яних підлог і суконної оббивки, всюди ворсисті килимки і світлий (читай: легко мажеться) шовк. Чистити все це господарство можна було лише магією, і від думки про те, скільки така чистка коштуватиме, якщо сам не маг, всякий чорний в безхатьки би подався. Я подивився на великі скляні вікна (простіше південну стінку замурувати), відмітив відсутність рослин і відвідав єдине приміщення, оздоблене кахлем (туалет). Що, власне, і повернуло мене до питання про чай.

Кухня в квартирі була присутня чисто номінально – крихітний закуток годився лише на те, щоби закип’ятити чайник або зварити каву, вхід туди сором’язливо прикривався дверцятами стінної шафи, попри яку я вже двічі пройшов. Знову якісь довбані столичні заморочки, нічо вони не зроблять просто так!

Відчуваю, тепер доведеться за кожною канапкою до їдальні бігати. Що характерно, в попередній квартирі білого з харчами було трохи багатше. Може, це така ознака крутості: великі хлопчики картоплю не чистять? З іншого боку, я ще не бачив, як тут посуд миють, при такому дефіциті води-то. Скорше за все, картина не для нервових.

Білий опанував себе на диво швидко – коли я з’явився в дверях з тацею і горнятками, непосидюча міс Фіберті уже брала в старого інтерв’ю. Погляд на події дволітньої давнини у Хемаліса був несподіваний:

- ...але майстер Тангор натиснув на важелі в уряді, в тої ж ночі мерзотників пов’язали! Якби не він, я б не зміг добитися справедливості ще багато років.

- Корупція, - піддакнула міс Фіберті.

Я знизав плечима. Не буду заважати чужим фантазіям, тим більше, що корупція в Хо-Каргу, без сумнівів, існує, а знати про допомогу Шереха не обов’язково.

- Вперше за багато років мешканці міста змогли спокійно зітхнути! - від надлишку емоцій Хемаліс просльозився.

Ну, на рахунок «спокійно» він перебільшив – всього через рік столицю знову трусило. Однак пора до справ переходити. Я підсунув білому під ніс тацю з чайником, і він почав на правах господаря розливати напій. Це трохи відволікло його від захоплених вигуків.

- Містере Хемаліс, чи можемо ми пожити у вас якийсь час?

Білий просто розцвів.

- Звичайно, звичайно! Вам сподобається. Це дуже порядний район.

Ось так. Навіть не поцікавився, що забув у столиці підозрілий чорний. Як типово.

- Повірте, ми вам не завдаватимемо мороки. Власне, я збирався закупити деяку літературу, а у вас, здається, були зв’язки серед букіністів...

- Що вас цікавить? - стрепенувся білий. - Я негайно розішлю запити!

Ох вже мені ці ентузіасти... Нíчого йому знати про мету наших пошуків. В смислі, допомагати він, звичайно, буде, безкорисливо і самовіддано, але при цьому вся біла громада Хо-Каргу знатиме про появу в столиці борця з Чудесниками. Воно мені треба?

- Ні, ні, майстре Хемалісе, - не можна дати йому запасти на цю думку, - ми не можемо відволікати вас від роботи. Просто, накидайте нам списочок, з кого почати, далі ми самі розберемося.

В кінці кінців, нема ніякої необхідності скуповувати оптом древні книги. Мені потрібна була абсолютно конкретна інформація про ритуал Літургії Світла, просто, я не міг задати це питання прямо. Напевне, пам’ять про Білий Халак і раніше бентежила уми магів, загадку тих подій давно уже розкрили і в подробицях розписали, треба лише взнати, де. Мені навіть не потрібне першоджерело, досить буде чіткого переказу.

Хемаліс, сьорбаючи чай, продовжував віщати, доречно і недоречно згадуючи мого небіжчика-татка, а мис Фіберті кидала на мене дивні погляди поверх окулярів. Я вткнувся носом в горня і робив вигляд, що тупий і глухий. Маю право! Всім відомо, що чорні маги – суцільні нечутливі і егоїстичні мерзотники. Я теж таким буду, як тільки збудую власну вежу і помщуся Чудесникам. Всіх вижену, закриюся і буду зверху файєрболами кидатися. Прекрасно!

Існує багато способів знайти людину. Як істинний чорний маг, Ларкес вибрав найпростіший спосіб, і пошуки міністра почав з візиту до підлеглого. Старший координатор півгодини терпляче сидів в машині, очікуючи, поки близнюки Сатала підуть погуляти з фізкультурного виду нянею (спеціально виписаною з Краухарду), і лише потім піднявся до квартири.

Щасливий тато насолоджувався тишею.

Пан старший координатор зобразив на обличчі гримасу сердечної симпатії:

- Як здоров’я вашої дружини?

Сатал здивовано пересмикнув бровами:

- Нормально. Ще три місяці. Вона зараз у матері живе.