Житіє Моє

Ті, хто ховається під щитами, небезпечні для мене, лише якщо їх цікавить даний конкретний експрес. Але навіщо комусь тратити стільки сил і засобів (чорна магія – штука недешева) заради розмальованого самовара на колесах? Дурне питання. Звичайно, через чаклуна-вбивцю. Колись ходило повір’я, що чорний, скуштувавши крові, втрачає розум як звір-людожер. Можливо, хтось досі поділяє цей забобон. Жандарми налажали і втекли. Що ще можуть зробити для того, щоби упіймати злочинця? Влаштувати облаву, але не на ходу, інакше їм доведеться бігати поїздом, що мчить на всіх парах, кидаючись прокляттями, арбалетними болтами і ще дідько знає чим в оточенні цивільних. Ні, мудріше набрати побільше сил, зупинити експрес, разом виштовхати пасажирів і кожного доглянути. Питання, при чому тут засідка на роз’їзді?

Вичислити в натовпі всіх ініційованих чорних буде неважко, і я точно попаду в число заарештованих. Ні, кримінальну справу не заведуть – відбиток аури на місці злочину не мій, але регіт буде страшний. «Ги-ги-ги! Дивіться, чорний на білого переписався!» Якщо в засідці сидять армійські маги (істоти балакучі і безпардонні), новина за добу облетить всю Інгерніку, і мені залишиться лише вдавитися від сорому. І це не оглядаючись на тих, заради кого я влаштував весь цей маскарад...

Предки, ну чим я перед вами завинив?!

Є лише один спосіб впоратися з ситуацією – вичепити мерзотника раніше, ніж влада почне свою операцію. Живим і здоровим вичепити – щоб він міг під протоколом підписатися. Часу катма.

Першим ділом – Шерех. І хай не каже, що не може вказати того, хто вбив алхіміка! Виявилося, може, але з точністю плюс-мінус пів-вагона, заважають захисні знаки під обшивкою. Доведеться йти самому. У мене, на відміну від жандармів, була зачіпка – жуками-зомбі я вже займався і знав, яку відбиток накладає на заклинателя даний конкретний вид ворожіння. Зазвичай, спецефекти минали годин за вісім, але, якщо пощастить, щось в очі та і кинеться.

Я потратив п’ятнадцять хвилин дорогоцінного часу, щоби більш-менша впоратися зі своїми нервами і знов увійти в образ.

- Кларо, будь ласкава, знайди якогось поліцейського і скажи: вбивця їде в одному з двох перших вагонів. Найліпше, якщо поліцейським буде інспектор Ґрафт.

- А він там їде? - уточнила міс Фіберті.

- Їде. Я йду туди – потрібно підстрахувати наших охоронців закону. Можливо, мені доведеться розкритися.

Вона кивнула і помчала в бік вагону-ресторану. Я взяв з наших запасів два великих золотистих яблука і вирушив рятувати свою бідну репутацію.

Перші два вагони традиційно плацкарти. Там відчутно пахне димом, вітер час від часу кидає у вікна відпрацьовану пару, а гудки паровоза серед ночі здатні розбудити небіжчика. Зате квитки набагато дешевші, тому пустих місць не буває. Я вдихав запах поту, дешевого одеколону і смаженої курки, гадаючи, коли став звертати увагу на такі дрібниці. Білий, який бреде проходом і розглядає людей, не викликав ніяких запитань. Особливим везінням було те, що містер Даккер зі своєю донечкою їхали в першому вагоні, а не в другому – не довелося пояснювати, навіщо мені потрібно йти далі.

Встановити особу некроманта виявилося нескладно. Всі ознаки контакту з комашиною сутністю: руки чаклуна смикалися в рефлекторних шкребучих жестах, очі дивилися перед собою, зате рухи голови набули незвичайної амплітуди. Виходить, мої вісім годин були вельми непоганим показником! Зійти з потяга, не привертаючи уваги, він не міг, але в нього був спільник – невиразний юнак з невиразною фізіономією. Імовірно, вони прикидалися чимось на кшталт вбогого родича під опікою. Не зупиняючись поряд з підозрюваним, я пройшов до місця, де сиділи Даккери.

- Добрий день! - Вручити яблука Ненсі, хай жує і мовчить. - Провідники казали, що пасажирам дадуть безкоштовний сніданок, але, видно, керівництво передумало.

Я сів так, щоби краєм ока дивитися в прохід. Донечка Ненсі впилася зубами в золотистий плід і пробурмотіла щось незрозуміле.

- Спасибі, - подякував Даккер. - Я не розраховував, що ми затримаємося в дорозі на дванадцять годин.

Мені залишалося лише печально покивати.

- Ви знаєте, що сталося? - стрепенувся сусід з верхньої полиці.

- Мені нічого не розповідають. - Це нормальна ситуація для білого.

Між тим, некромант подав супутникові якийсь знак, встав і пішов у кінець вагону. Може, йому посцяти захотілося? Ні, не схоже.

- Вибачте, - я подивився на Даккера великими чесними очима, - тітонька просила мене одразу ж повертатися.

Питань не виникло.

Ох, як погано! Виганяти некроманта на переслідувачів у мої плани не водило: біганина вагонами у виконанні армійського мага запросто могла закінчитися катастрофою. Потрібно діяти різко – підкрастися, вирубити мерзотника, а вже потім придумувати пояснення.