Житіє Моє

- Ні! - жахнувся я. - Мені ж іще вчитися рік, і у мене з фондом Роланда договір. Я алхіміком бути хочу

- А хто тобі заважає? Задіювати тебе будемо як чаклуна запасу – в міру необхідності. І тобі буде простіше, і для «нагляду» економія. З фондом Роланда я питання врегулюю, там хлопці з розумінням сидять. І, взагалі, - він суворо прищурився, - ти що, хочеш відповісти за усією строгістю?

Навіть знати не хочу, що це означає!

Не пройшло і години, як я став позаштатним співробітником НЗАМПІС під кодовим псевдо «Чорний Лицар», а капітан Бер, з почуттям глибокого задоволення, підшивав мою анкету в справу нелегального бойового мага (матеріалів там тепер було на пару смертних вироків і три довічні ув’язнення). Магія, яка доставляла мені у ці дні стільки клопоту, не відчувалася і не спостерігалася. Дамочка дуже знайомої зовнішності проникливо вітала мене з гідним початком кар’єри і намагалася розкрутити на одкровення з приводу потрійного вбивства (чи не почуваюся я трохи самотньо?). Я тупо відповідав, намагаючись зрозуміти, з якого моменту моя доля заклала такий крутий віраж. Все почалося з Бели? Чи з книги? Чи із запису того першого кристалу? А, може, одразу з народження?

І як, питається, я умудрився стати одним з цих людей?!!

V. Учень диявола

6. Той, хто сказав, що діти – квіти життя, або не кінця продумав свою асоціацію, або слабо уявляв собі працю садівника.

Глава 25

За вікном повільно танцювали сніжинки – підлітали до вікна, виблискували, і тут же ховалися у темряву. Я пробував хоча б на секунду вгадати, втримати в голові їх політ, але нічого не виходило.

- Тангоре!

Я, тут, тут. А куди я подінуся? Яке холерне ушкодження ґлузду примусило мене повірити виступам чорного мага (чорного!!) і підписати цей клятий контракт? Напевне, винна травма, завдана Шерехом (і за це він мені теж відповість!). Десь місяць я перебував у щасливому незнанні про те, у що вляпався, рівно до того моменту, поки не закінчився курс прийому блокаторів. А потім містер Сатал викликав мене, велів забрати Макса з віварію «очистки» і пояснив зміст документу ще раз.

Наприклад, той пункт, де «навчання – безкоштовно», це, виявляється, що тепер, щоб відмовитися від того навчання, треба хіба неслабо доплатити.

- Тангоре, чим ви зайняті?!

Треба було погоджуватися на тюрму, блокатор би вони мені і так дали – нікуди не ділися б. В кінці кінців, допомагати людям, які постраждали від потойбічного, – їхній прямий обов’язок А тепер я зв’язаний контрактом на п’ять років, і мені доведеться сильно постаратися, щоби не підписати його ще раз – над чорними магами постійно нависає той чи інший суспільний обов’язок. В смислі, суспільство постійно думає, що ми йому щось там винні.

Можна було спробувати саботувати, але щось мені підказувало, що від цього все стане лише гірше.

- Я вже закінчив, сер.

- Ти закінчиш, коли доповіси про виконання завдання!

- Сер, я закінчив!

- Молодець.

Коли Сатал лається – це нормально, нецензурну лексику в його виконанні краще не сприймати всерйоз. Коли він стає справді небезпечним, то починає висловлюватися вишукано-літературною мовою, з непростою, не підлаштуєшся, вимовою благородного джентльмена, який втоптує співрозмовника в болото, не знімаючи білих рукавичок. У мене жевріла туманна підозра, що через високу посаду пан координатор надто вже затискає в лещатах свою чорну натуру при сторонніх, і недолік неформального спілкування добирає на мені. Типу, такий вияв довіри. А мені що робити? Я ж от-от лише відчув себе главою роду! Скуштував той жаданий плід. А тут знову опинився в положенні учня, причому, учнівство Сатал сприймав у найбільш архаїчному сенсі цього слова (це коли підмайстри терпіли побиття і прали майстрові шкарпетки).

Цікаво, якщо я вб’ю старшого координатора регіону, це якось посилить покарання, яке мені зараз грозить? Пофіг. Проблема лише в тому, що ніякої впевненості в можливості успіху у мене не було – надто вже він, сволота, був майстерним у своєму ремеслі. Я вирішив діяти як справжній асасин – приховувати свої наміри до того часу, поки не наберу достатньо сили.

- Добре, - недбало кинув Сатал, розглянувши схему, яку я для нього склав. (Я промучився над нею дві години!) До практичних занять ми ще не приступали, оскільки, на його погляд, мені слід було «відшліфувати теорію». - На сьогодні все. Можеш іти!

- Вибачте, сер, - я змушений був бути ввічливим, - скоро починаються новорічні канікули. Я хотів би залишити Редстон на два тижні, це можливо?

Він зробив незадоволену гримасу:

- Навіщо?

- Я обіцяв братові відвідати його. Брат – білий.

Це важливе доповнення: усі діти переживають, коли їм щось обіцяють і не виконують, але для маленького білого це просто шок.

- Зрозуміло. Пиши рапорт!

Рапорт!! І це називається «позаштатний співробітник»?!! Що ж буде далі? Далі буде то, що він почне відправляти мене на завдання.

Треба навчитися готувати отруту.