Житіє Моє

Підбадьорившись, я почимчикував до трамвайної зупинки, як завжди – сам. Поліцейське управління знаходилося в районі офісних споруд і саме по собі займало майже квартал: один фасад виходив на Парк-роуд, другий – в провулок Каретників, ще кілька окремих корпусів (включно з моргом і гаражем) ховалися у дворі. Але при цьому переважна більшість державних службовців була присутня на місці рівно до пів на шосту, а потім вони моментально випаровувалися. Як кажуть, нема дурних. Всяких розваг чи непристойних забігайлівок поблизу, зі зрозумілих причин, не було, тому ніякого товариства у мене не намічалося. Природно, що в такому безлюдному середовищі двоє перехожих, які ховалися попід брамою, кидалися в очі, принаймні – на магічному рівні. В одному з цих дивних типів, я, не без здивування, розпізнав Чвертку. Цікаво, з чого це любителя комфорту понесло під сніг з дощем, ще й проти ночі. Може, він на колесах?

Я спинився почекати дивну парочку. Приятель Рона виявився нехарактерно низеньким – мені він діставав потилицею до підборіддя, а Чвертці, взагалі, був нижче за плече. У мене на язику вертівся вульгарний жарт про погану погоду – малюк встиг посиніти від холоду (при його масі тіла треба серйозніше підходити до вибору одягу), але Рон слухати нові анекдоти був не в гуморі, навіть «привіт» не сказав.

- Що ти робиш в поліцейському управлінні? - напористо почав він?

Я повів бровою (дивна цікавість), але відповів:

- Беру уроки бойової магії.

- Та йди ти! А в кого?

- У приїжджого спеціаліста. Едан Сатал, чув про такого?

- Це ж старший координатор регіону! - видихнув малий.

Цікаво, звідки він стільки знає? Я наприклад, був не в курсі, поки Кевінахарі мене не просвітила.

- Ну, як бойовий маг він дуже нічого так.

А як вчителя його придушити мало.

- Бреше він! - безапеляційно заявив коротун. - Збиратися через якусь дурацьку магію в такий час. Він би ще сказав «чай п’ємо».

Від цеї заяви у мене аж дихання перехопило.

Я так страждаю, а він бачить в цьому привід для жартів!!!

Розум ще тільки намагався сформулювати вбивчо нищівну відповідь, а чорна натура уже діяла – мій кулак фінішував на щелепі кривдника . Звичайно, стояв я невдало, можливості розмахнутися не було, і в носа йому я не попав, але і такого стусана було достатньо, щоб коротун навзнак полетів на землю. Тобто, на бруківку, в смислі, на камені. Думаю від наглої смерті його врятували шапка і високий комір.

Знов у мене реакції думки обганяють. Правда, в даному випадку я був сам з собою абсолютно солідарним. Саме так і повинен діяти справжній чорний маг!

Як не дивно, Чвертка поспішив на допомогу своєму приятелю

- Ти чого? Ти що робиш? - обурився він.

Я знизав плечима

- А чого ти чекав? Хоче хамити чорним магам, хай шолома вдягає. І взагалі, не раджу спілкуватися з цим типом – явний Чудесник.

- Ти чого?

- Го-го-го!

Ніколи раніше не помічав за Роном паралічу мозку. З іншого боку, що взяти зі звичайної людини? Та хай хоч цілується зі своїм новим приятелем, а почне обурюватися, я йому накидаю. Якщо раніше в цьому плані були можливі якісь варіанти, то тепер шансів Чвертки не було – я домовився про уроки на секції рукопашного бою і уже досягнув деяких успіхів. Зрозумійте правильно, переважно, чорним для життя вистачає природніх навиків, але у Сатала на стіні висіла фотографія, де він, в піжамі борця, тримає у руках якусь блискучу штуку і дуже цим гордий і задоволений. Тобто, якби я поліз на нього з кулаками, він би з мене відбивну зробив.

Ненавиджу!

Але в голові Чвертки несподівано перемогла розсудливість, нариватися на бійку він не став і повністю зосередився на коротунові, який, розгублено кліпаючи, підіймався на ноги. Я розвернувся і пішов до трамвайної зупинки, відчуваючи несподівану гіркоту – коли мені давали по пиці, Рон так не метушився.

Одначе, нерви зовсім розхиталися. Чи не жарт, у мене з’явилося бажання вернутися і пояснити їм, що сталося, але тут щось почав несхвально бурчати Шерех, і хвилина ганебної слабкості благополучно минула.

Зараз я навчу цю тварюку поважати кого треба!

«У мене є коробочка. Ах, яка в мене коробочка! Яка цікавесенька у мене коробочка. І що ж таке там усередині коробочки? - Я просто відчував, як наївний нежить тягне до моїх думок свій довгий ніс. - А в коробочці у нас... Блискавка!» Шереха як вітром здуло. Якщо істоті не дано розуму, то довголіттям це не виправити.

До зупинки трамвая я підходив, уже цілком опанувавши себе, злий і самовпевнений.

Міс Кевінахарі сиділа в кабінеті старшого координатор і пила м’ятний чай. З вікон кабінету не було видно, що зараз стається на площі, але щось змушувало емпатку з прикрістю похитати головою.

- А чи добре ти вивчив особисту справу свого учня?

Містер Сатал закидав до шухляди останні папери

- Ти це про що?

- Він виріс в домі білого мага і зі своїми чорними родичами зустрічався лише епізодично. Це наклало відбиток на його характер.

- Ну і?

- Чи не надто ти на нього тиснеш?

Сатал закотив очі:

- Про що мова? Він – чорний, якщо його не трясти, як грушку, він ніц не буде робити!

- Існують і інші підходи...