Житіє Моє

- Кретин!!! - випалив він, розвернувся і майже бігом попрямував до виходу з лекторію.

Він нервує, а хвороблива реакція на критику – це характерна ознака. Невже я вгадав? Ніби, ніяких таких схильностей за Чверткою раніше ніхто не помічав. Хоча, я, он, теж не надто схожий на кримінального злочинця. Та хай роблять одне з одним, що хочуть, вони ж дорослі люди! Вже залишаючи університет, я помітив Сема в компанії якихось другокурсників. Який він товариський... Коротун подивився на мене з деяким викликом, а я по-змовницьки підморгнув йому у відповідь. Здається, це налякало його до півсмерті.

На відміну від Рона, який так переймався моїм дозвіллям, мене його проблеми не хвилювали ні взагалі, ні до закінчення канікул зокрема. Я вже домовився про відпустку з Полаком (це було легко), залишилася найнеприємніша частина – ще один візит в НЗАМПІС.

Поліцейське управління напередодні свят виглядало... дивно. Хол дихав строгістю і майже космічною пусткою, при цьому на стійці чергового примостилася прикрашена блискучим дощиком ялинка-бонсай в масштабі один до ста. Від покращеної з допомогою білої магії рослини віяло сильним ароматом хвої. На начальницькому поверсі нікого зі співробітників видно не було, але звідкись чітко вчувався дзвін бокалів. Цілком можливо, що в тому крилі, де знаходилися кабінети інспекторів і оперативників, ще кипіла робота, але я туди не пішов – навіщо псувати собі настрій? Вигляд зайнятих справою людей будить в мені нездорові рефлекси.

Зі своїм рапортом я вирішив спочатку заглянути до капітана Бера – хотілося переконатися, що текст складено вірно (він, принаймні, порадить, а не почне зразу знущатися). З незрозумілих причин, начальних редстонського «нагляду» сидів на четвертому поверсі управління, відведеному під всякий непрофільний персонал. Тут свято відчувалося сильніше – на вікнах блищала мішура, в повітрі тягнуло ароматами огіркового салату, свіжої випічки і ванілі. До потрібного кабінету я прийшов під зацікавлені погляди не виснажених роботою дамочок-бухгалтерів (скільки разів тут проходжу, вони завжди чай п’ють). Головне – робити вигляд, що жахливо зайнятий, пригадую, минулого разу мене спокусили пропозицією «тортика», потім ледве втік – озвірілим без мужиків тіткам було рішуче байдуже, чорний перед ними, білий, чи смугастий, головне що повнолітній. Нафіг, нафіг!

Капітан сприйняв мою появу доброзичливо, прибрав зі столу тарілочку з тортом, вивчив документ і постукав пальцем по шапці зі зверненням:

- До Сатала краще не ходи, він зараз страшний.

- Я думав, це для нього норма.

- Ти просто не знаєш, про що говориш. Оціни: ми петицію отримали, з вимогою знайти зниклого безвісти Лорана П’єро.

- О!

- Ого! Бос зараз відповідь складає, так, щоби не суперечила фактам і на правду була не надто подібною.

- Прокляття! - плакала тепер моя відпустка.

- Між іншим, офіційно твій начальник – я. Ти у редстонському відділі працюєш.

- І... Я можу поїхати?

- Додому на Свята? - прихильно поцікавився він, ставлячи свою візу в лівому верхньому куту кутку.

Я кивнув:

- До брата.

Капітан сповільнився, притискаючи папір рукою.

- Де він у тебе?

- Вчиться в Михандрові.

- Це ж не наш округ, так?

Я знову кивнув, хоча не так уже і впевнено.

- І навіть інший регіон... Нікуди не ходи, чекай мене тут, - капітан згріб мій рапорт зі столу і вийшов.

Я сидів і боровся з бажанням щезнути, не прощаючись. Перемогла цікавість – дуже хотілося знати, що ж він замислив. Капітан повернувся десь через півгодини, у руках у нього був стос листків і великий паперовий пакет. Судячи з виразного запаху коньяку, він уже встиг десь хильнути і, взагалі, непогано провів час.

- Відпустка відміняється! Поїдеш у відрядження.

- ???

- Ось наказ, ось завдання для виїзної роботи, ось інструкції для тамтешнього «нагляду». Підписую!

Я підозрілого переглянув папери:

 - «Для вивчення досвіду роботи установ середньої і початкової освіти» ?

Саме так. Врахуй, потім напишеш звіт.

Я застогнав.

 – Нічо-нічо! Ти подумав, що буде з Саталом, якщо ти там щось втнеш, і раптом випливе твоє минуле?

- Не збирався я нічого...

- Ага, ага. З зомбі, як я зрозумів, ти теж нічого такого не збирався. Або так, або – сиди в місті.

Доки мені ще терпіти цей моральний терор? Нормальний чорний би уже давно підняв бунт. З іншого боку, якщо зараз піти скаржитися Саталові, то він мене може побити. Куди мені більше хочеться: у відпустку чи в лікарню? Зітхнувши, я поставив підписи. Капітан тим часом витрусив з пакета масу цікавих речей.

- Це тобі тимчасове посвідчення – повноважень ніяких не дає, але бажання задавати питання відбиває. Покажеш комусь із цивільних – запроторю в підвал. На тиждень!

Боже мій, яка строгість!

- Похідний набір екзорциста: маркери з крейдяною емульсією, сільничка, циркуль, компас, дзеркальні мітчики, набір свічок. І щоби повернув усе, що взяв, зрозумів? Даю лише тому, що інструкція.

Я охоче закивав – ну, розумію, свічки і дзеркала, а як він визначить, скільки емульсії лишилося в маркерах?