Житіє Моє

- Для інших підходів він надто дорослий! Тільки так від нього можна дочекатися результатів.

- Ох, Дане, мислю я, ти отримаєш більше, ніж очікуєш.

 – Нічого, переживу, - криво посміхнувся Сатал. - І, потім, він на свята до родичів проситься. От нехай з’їздить, відновить душевну рівновагу.

Здається, сама лише думка про душевну рівновагу чорних магів розвеселила координатора.

- Будемо сподіватися, що їх спілкування обійдеться без ексцесів, - стисла губи емпатка.

Сатал, як воно характерно для чорних, розглядав інтереси тільки одної сторони, а як буде виглядати збуджений бойовий маг серед неповнолітніх білих, його не хвилювало.

Глава 26

Студенти з лицями мучеників досиджували останні лекції, але дух новорічних свят уже витав над Університетом – білі розвішували вздовж коридорів традиційні паперові квіти (вони зовсім як справжні, тільки не в’януть), стіни рябіли від оголошень про вечірки, а маги, не позбавлені художніх здібностей і амбіцій, вправлялися у створенні крижаних скульптур. Я, уявіть собі, теж долучився до підготовки до Свят: почаклував над пристроєм, що запалював вогні на ялинці перед факультетом бойової магії. Здавалося би, чорний маг і суспільні роботи – речі несумісні, але бажання побачити, як всі будуть казати «О-о!», перемогло. Ялинка була живою, лампочки на неї почали вішати бозна коли, і мені довелося сильно повозитися, щоби знайти всі ланки управління, зате тепер гірлянди блимали відповідно до семи різноманітних алгоритмів, і декан білих магів усі губи собі попрокушувала від заздрощів.

Я з почуттям глибокого задоволення подивився на вогненні спіралі, хвилі і ієрогліфи, що танцювали на волохатих лапах-гілках. Якби Чвертка не перестав зі мною розмовляти, то взнав би, що другий такий пристрій дістався мерії Редстона, і це повністю компенсувало всі мої затрати на проект. Фішка була в тому, що лампочки самі знаходили собі сусідів для створення рисунку, єдиною задачею декораторів було розвісити їх якомога густіше. Я помітив, що деякі студенти намагалися вгадати, де з’явиться черговий орнамент і якої він буде форми і кольору. Безглузде заняття! Процесом керували справжні чорни чари, стихійні і непередбачувані.

І ось якраз під ялинкою мене чекав сюрприз. Колишнього приятеля Чвертки я зміг впізнати навіть зі спини – дуже вже фігура характерна. Це йолоп знову був вбраний не по погоді і терся в компанії першокурсників (дивно, для початківця він застарий). Нагадував при цьому заморожене курча – біла тушка, сині лапки.

Я різко змінив курс, підійшов і штурхнув його коліном нижче поясу – страх як хотілося побачити, нащо перетворилося після мого удару його обличчя. Коротун зацьковано обернувся, але як не дивно, ніяких синяків у нього не було.

- Привіт! - недобро посміхаючись, привітався я. - Як здоровлячко? Не нудить, голова не крутиться?

- Дякую, ні.

- Значить, не вагітний...

Ощаслививши його таким висновком, я, насвистуючи, пішов своєю дорогою.

Не знаю, звідки взявся цей дурень (не інакше, з того самого Південного Узбережжя, куди так любить їздити Чвертка), але якщо він не заведе собі хоча би теплого шалика, то до повернення додому не доживе. З іншого боку, яке мені діло до його пневмонії? Через хвилину я вже забув про цього мороженого гнома, а от він мене, видно, запам’ятав. І вжив заходів...

На великій перерві я сидів у холі лекторію і штудіював недавно куплений у букініста раритет – працю магістра Тіранідоса «Токсикологія». Варто сказати, що останній інквізитор Інгерніки був визначним фармацевтом, і книга його читалася як довідник отруювача. Не знаю, як він умудрився зібрати такий фактографічний матеріал, але чув що вдячні сучасники розтерзали його за це голими руками. Звичайно, методи виготовлення отрут і ядів магістр не описував, але чи багато, треба, щоб приготувати витяжку з наперстянки? Я млів, перечитуючи симптоми отруєння блідою поганкою (засіб здавався майже ідеальним, шкода, що я не вмію збирати гриби), коли до мене підійшов Чвертка. Тобто, підійшов він не одразу, а хвилин п’ять з нехарактерною нервозністю нарізав навколо круги, поглядаючи в мій бік і щось бурмочучи. Він думав, чорний маг його не помічає!

- Здоров, Роне! Давно тебе не було видно.

Фактично, чотири дні. В певному сенсі – рекорд.

- Привіт. Ти той... як його...

Я з цікавістю спостерігав за Чверткою, який втратив дар мови. Не знав, що так може бути.

- Не чіпляйся більше до Сема! - випалив він нарешті.

- До кого?

- Хлопець зі мною був...

- А-а-а, цей! Ти мені краще скажи, чого він тебе потягнув до поліцейського управління? Це ж була його ідея, так? Мене, наприклад, не гребе, чим ти займаєшся вечорами.

- При чому тут це? - почав злитися Чвертка. - Мало хто де гуляв?

- Та щоб я так гуляв!

Гм, і чого це Рон лізе захищати якогось плюгавого пацана, навіть не родича? Раптом мій мозок пронизала неймовірна здогадка. Він вже не...

- Ти що, в нього закохався? - випалив я.

Чвертка розгублено блимав очима.

- Ти не думай, в цьому немає нічого ганебного. Ми живемо в цивілізованому суспільстві...

І тут лице в Рона стало таким, що будь-який чорний маг від досади би вдушився.