Жовтий Кром

Сер Фердінандо, який був великим патріотом, із перших днів війни з Францією став по–своєму святкувати наші перемоги. Коли щаслива звістка досягала Лондона, він звичайно одразу ж купував багато спиртного, сідав у першу–ліпшу поштову карету і їздив по всій країні, сповіщаючи добру звістку всім, кого зустрічав. Він роздавав її на кожній станції, разом із спиртним, кожному, хто мав охоту слухати чи пити. Так, після Нілу він доїхав аж до Едінбурга; а коли поштові карети, уквітчані лавром на знак тріумфу та кипарисом на знак жалоби, вирушили по країні зі звісткою про перемогу й загибель Нельсона, він просидів цілісіньку холодну жовтневу ніч на передку норвічського «Метеора» з морським барильцем рому на колінах та двома ящиками старого бренді під сидінням. Ця весела традиція була однією з багатьох звичок, від яких він відмовився після одруження. Перемоги на Піренеях, відступ із Москви, Лейпціг і зречення тирана — усе це залишилося невідсвяткованим. Але сталося так, що влітку 1815 року сер Фердінандо кілька тижнів жив у столиці. То була низка тривожних, непевних днів; потім надійшла славна звістка про Ватерлоо. І сер Фердінандо не витримав; у ньому знов пробудилась його весела юність. Він мерщій подався до свого виноторговця й купив дванадцять пляшок бренді розливу 1760 року. Батська поштова карета вже відходила; за великі гроші він купив собі право їхати на передку і, сидячи на почесному місці поруч із кучером, гучно оголошував про падіння корсиканського бандита і передавав по колу п'янкий напій. Вони проїхали через Аксбрідж, Слоу, Мейденхед. Велика звістка розбурхала сонний Редінг. У Дідкоті одним із конюхів так сильно заволоділи патріотичні почуття і бренді 1760 року, що він ніяк не міг затягти хомут. Ніч ставала дедалі холоднішою, і сер Фердінандо переконався, що хильнути ковток на кожній зупинці для нього вже замало. Щоб підтримати в собі життєдайне тепло, він був змушений пити і між зупинками. Вони під’їздили до Суіндона. Карета мчала з карколомною швидкістю — шість миль за останні півгодини, — коли враз сер Фердінандо, що досі тримався твердо, схитнувся й упав на дорогу сторч головою. Сонних пасажирів розбудив поштовх. Карета зупинилася. Кондуктор із ліхтарем побіг назад. Він знайшов сера Фердінанда ще живого, але непритомного; з його рота текла цівка крові, його переїхали задні колеса карети, поламавши йому майже всі ребра й обидві руки. Череп у двох місцях тріснув. Його взяли до карети, але він помер раніше, ніж дісталися до наступної станції. Такий був скік сера Фердінандо — жертви власного патріотизму. Леді Лепіт заміж уже не виходила, постановивши присвятити решту своїх днів донькам — Джорджіані, котрій на той час виповнилося п’ять років, і дворічним близнятам Еммеліні та Кароліні.

Г енрі Уїмбуш замовк і знов начепив пенсне.

— На цьому вступ закінчується, — сказав він. — Тепер я можу читати про свого дідуся.

— Одну хвилинку, — втрутився містер Скоган, — зараз я натопчу люльку.

Містер Уїмбуш зачекав. Сидячи оддалік у кутку зали, Айвор показував Мері свої малюнки з Життя Духів. Вони пошепки перемовлялися.

Містер Скоган припалив люльку.

— Читайте, — сказав він.

Г енрі Уїмбуш став читати:

— «Була весна 1833 року, коли мій дід Джордж Уїмбуш був уперше представлений «трьом чарівним Лепіт», як їх усі називали. На той час він був юнак двадцяти двох років із кучерявим пшеничним чубом та привабливим рум’яним обличчям, яке було дзеркалом його юної і цнотливої душі. Він навчався в Харроу та Крайст Черчі, любив полювання й інші розваги на чистому повітрі, і, хоч його статки могли б дозволити йому багато, його втіхи були помірковані і невинні. Батько Джорджа Уїмбуша, остіндський купець, готував для сина політичну кар’єру і витратив чимало грошей, щоб здобути для нього гарненький виборчий округ у Корнуельсі як подарунок на день народження, коли тому минув 21 рік. Та саме в 1832 році, якраз напередодні синового повноліття. Білль про Реформу скасував це «гниле містечко». Джорджеві довелося відкласти свій вихід на політичну арену. На той час, коли йому випало познайомитися з чарівними Лепіт, він жив надією; він не був надто нетерплячий.

Чарівні Лепіт справили на нього неабияке враження. Джорджіана, найстарша, з її чорними кучерями, блискучими очима, шляхетним орлиним профілем, лебединою шиєю й округлими плечима, приголомшувала східною красою; а близнята, трішки кирпаті, з блакитними очима й каштановими кучерями являли собою двійко однакових істинно англійських чарівниць.