1794

У приміщення набилося стільки людей, що ми ледве могли поворухнутися, тому вирішили, що краще залишатися на місці, ніж ризикувати, що нас затопчуть. Ми стали свідками справжньої бійки: чоловік, який явно випив більше, ніж варто було, вимагав повернути йому гроші за програну ставку. Втрутився інший парубок — схоже, він отримував зарплату від організатора півнячих боїв. Хоч цей парубок теж був п’яний, але значно більший і сильніший за скандаліста, тому запросто виписав кілька ударів нахабі. Той вийняв з-за халяви довгого ножа і встромив у бік здорованеві. Здорованю увірвався терпець, він ударом у скроню збив розбишаку з ніг і заходився гатити ногами по шиї і голові.

Лише через кілька хвилин роботодавець поплескав парубка по плечу — годі, мовляв. Здоровань зупинився і відійшов обробити ножову рану. Його широка спина трохи затуляла від нас побитого дебошира, але ми помітили, що його обличчя невпізнанно змінилося: замість очей з’явилися червоно-сині плями, щелепа скручена вбік, а на місці носа — яма з уламками кісток. Девіс нахилився над жертвою, прислухався — дихає чи ні? Багатозначно глянув на присутніх, і всі як один відвернулися. Алекс великою долонею затулив побитому носа й рота. Чоловік на підлозі кілька разів слабко смикнувся, з останніх сил намагаючись вирватися, але Девіс не відпускав, аж поки той остаточно завмер.

— Вітаємо на Бартелемі, хлопці! — гаркнув Девіс, коли труп чоловіка відтягли й кинули біля купи мертвих півнів.— Якщо вам сподобалася сьогоднішня розвага, кожної другої неділі тут б’ються собаки, а кожної третьої — негри.

Перш ніж вийти з зали, ми побачили, як один зі слуг Девіса ножем виколупав золотий зуб з рота мерця — і ніхто не мав нічого проти.

Тієї ночі я дуже довго не міг заснути. І не лише через спеку й безліч невідомих комах, які, здавалося, тільки й хотіли торкнутися моєї шкіри. У цьому дивному місті, яке на найближчі роки мало стати моїм домом, я ще сильніше відчув гіркоту розлуки з Ліннеєю.

Наступного дня ми пішли шукати Самуеля Фальберга й застали його вдома. Досить молодий з вигляду чоловік, від тридцяти до сорока років, щойно закінчив снідати й запросив нас випити з ним кави. Він мав відвідати кількох своїх пацієнтів. Причому деяким була потрібна операція. Фальберг прекрасно знав острів і місто, навіть зізнався, що брав участь у розподілі ділянок і плануванні вулиць у перші роки після прибуття шведів у колонію.

— Правда, хвалитися нема чим. Ви самі бачите результат. Тут діють якісь інші сили, не підпорядковані ні владі, ні здоровому глузду.

Я розповів йому про те, що ми вчора бачили у Девіса, і Фальберг навіть не здивувався.

— Коли ми сюди приїхали, на Бартелемі майже не було населення. Нам треба було швидко його заселити й почати економічне освоєння. Ми оголосили, що віднині острів належить шведській короні й тут діють тільки шведські закони. І всі, хто ховався від правосуддя в інших країнах, побачили можливість почати життя спочатку й рвонули сюди. Злодії, пірати, убивці — це глиняні ноги нашого колоса. Не дивно, що тут завжди знайдеться робота для того, хто вміє латати рани.

Я сказав Фальбергу, що чув про нього від свого вчителя Лундстрема у «Трьох трояндах». Лікар сприйняв це як заохочення до довгої лекції про всі наукові цікавинки, на які можна натрапити на острові: від мінералів до рослинного світу. Мимо нас якраз проходила жінка з досить світлою шкірою і кошиком фруктів на голові. Фальберг побачив наші здивовані погляди й, не чекаючи запитання, повідомив:

— Більшість чоловіків тут має темношкірих коханок. Шведи на Бартелемі менше десяти років, але англійці й нідерландці були тут задовго до нас і розмножувались у своє задоволення.

Потім він перелічив назви усіх можливих варіацій змішування людських рас:

— Нащадки негрів і білих називаються мулати. Від нег­рів і мулатів народжуються самбо. Від мулатів і білих — метиси. Від метисів і білих — квартерони або мамлуки. Від мамлуків і білих — квінтерони, і від квінтеронів та білих — блани. У цих чорна кров так розбавлена, що шкіра майже біла.

Юган Аксель зробив серйозне обличчя і спитав:

— Не схоже, що тут дуже родюча земля. Видобуток солі теж навряд чи може принести багато прибутків. З чого живе цей острів?

Фальберг пильно глянув на мого кузена:

— Якщо Баґґе ще не розповів вам, то краще дочекатися розмови з ним. Усьому свій час.

Потім він побажав гарного дня і пообіцяв зайти до нас, як тільки ми захворіємо на лихоманку.

Це сталося вже ввечері. Лихоманка напала спершу на Югана Акселя, якого трусило, мов на морозі, незважаючи на спеку, а через годину з гаком дісталася й до мене.

9.