1795

Еліас, охоплений нетерпінням, тамує подих, і нарешті йому щастить: до салону входить та, на котру він чекав. Він завмирає, ніби зачарований. Яка ж вона прекрасна! Скільки їй може бути років? Еліас ще не вміє визначати вік дорослих, але жінці навряд чи виповнилося тридцять. Час її пощадив, тіло й досі дівоче, а поодинокі зморшки навіть прикрашають. Волосся підібране і зав’язане блакитною шовковою стрічкою, сукня з рожево-червоного мусліну. У цих стінах заборона на розкіш не діє, бо Маленька Платен знає, кому дати на лапу. Особливо поважних гостей тут навіть пригощають кавою.

Як тільки не називає цю красуню простолюд: карамелька, мармолядка, солоденька Клара. Насправді ж вона — мадемуазель Клара. Останньою до покою входить служниця Маленької Платен з мішком на голові, щоб приховувати сліди французької хвороби. Спина згорблена, скоцюрблені, як у старої баби, руки вкриті чорними пластирями. Служниця тримає мітелку від пилу, віник і відро й хутко прибирає кожен кут, куди тицяє Маленька ­Платен, знімає зі стелі павутину і згодом вишмигує геть із кімнати.

Маленька Платен бере Клару за плечі, ставить перед собою й уважно оглядає. Наслинює великого пальця, щоби пригладити неслухняну брову, і задоволено торочить собі щось під ніс. Еліасу її голос нагадує скрекотання сороки.

— Готово, можна кликати гостя. Чекай у кімнаті поруч, доки не подзвоню у дзвінок.

— Хто він такий?

Порівняно з Платен Клара щебече, як соловейко.— Здає­ться, дебютант або майже взагалі без досвіду. Смак у нього невигадливий, але із твоєю допомогою його можна розвинути. Коли зробиш усе, як треба, матимеш кавалера на дов­гі роки.

Еліасу не видно виразу обличчя Клари, але, вочевидь, жінка не приховує невдоволення, бо Платен продовжує:

— Он, поглянь на Шарлотту Слоттсберґ чи Софі Гаґман. Вони теж починали з вулиці і були нічим не кращі, ніж ти. І чого досягли! Закрутили голови принцам і герцогам і несподівано стали придворними коханками, яких для вигляду видали заміж за якихось графів. Щоправда, Шарлотті слава вдарила в голову. Вона вирішила, що краща за інших і заслужила цим зневагу. Зате Софі поводилася чемно й гідно, і дуже швидко для неї відчи­нилися двері всіх найшанованіших салонів. Улітку — ­Дроттнінґгольм, на Різдво — королівський палац. Та зараз її кар’єра добігла кінця, і принц Фредрік знову спить сам. Тож настав час заселити в Маленький Китай[31] нову мешканку.

— І як туди потрапити, якщо ти присилаєш до мене одних міщанських синів, що хочуть позбутися цноти?

Голос Маленької Платен стає холодним і різким:

— Щоби здобути успіх, треба спочатку відточити своє мистецтво.

Клара глузливо сміється.

— Це що, п’ять хвилин полежати на спині із заплющеними очима і час від часу постогнати для підбадьорення? Хіба я не достатньо вивчилась за всі ті роки, що працюю на тебе?

— Дурне дівчисько! Коли чоловікові дуже припече, він не перебирає. А мистецтво — це зовсім інше. Це вміння так зіграти свою роль, так пручатись і віддаватися, щоби він щоразу вибирав лише тебе. Щоби не спав ночами і вмирав від жаги із твердим, як колода, прутнем. Цим умінням добре володіли Слоттсберґ і Гаґман, а тобі до них ще далеко. Клара мовчить у відповідь, і Платен відчиняє ті двері, крізь які вони обидві ввійшли.

— Годі вже! Твій клієнт чекає внизу на сходах.

Платен залишає покій, а Клара рушає в сусідню кімнату. Еліас обережно пересувається до наступного вікна й бачить її за туалетним столиком. На стільниці розкладене усе те знаряддя, що ним користуються представниці її професії: скринька із прикрасами, маленькі лопаточки для пудри, пензлі і шпателі для гриму, вухочистка і шкребок для язика. Обличчя жінки все ще червоне й набрякле, Клара змахує сльози з кутиків очей і робить глибокий вдих, аби заспокоїтися. Тоді бере пінцет і висмикує неслухняну волосину із брови. Потім довго розглядає себе у дзеркалі, крутить головою, посміхається і надуває губи. Її чоло неспокійно морщиться, коли кінчики пальців обмацують шкіру навколо очей і на шиї.

Еліас тамує подих, аби не сполохати цей рідкісний момент. Нечасто хлопцеві щастить роздивлятися Клару так зблизька, і щоб ніхто не заважав. Та із салону вже доноситься шум, і замріяна жінка враз підхоплюється і починає терти пудру і гримувати обличчя. Еліас чує, як Платен веде гостя, і відхиляється назад в очікуванні вистави.

— То пана звати Бальтасар? Чи можна записати ім’я пана до нашої книги?

— Авжеж.

Гість ще зовсім хлопчак, розмовляє невпевнено, мне в руках капелюха.

— Розумієте, я не звик відвідувати такі заклади. У мене скоро весілля, у церкві вже оголосили про вінчання. А друзі, що знаються на цій справі, радять здобути хоч якийсь досвід у любовних справах.

— Пан не хоче розчарувати свою наречену?

— Аж ніяк.

— Дуже розумно з боку пана прислухатися до мудрих порад друзів. Може, пан хоче сісти? Прошу, крісло ось тут. Вашій дружині неабияк поталанило з таким дбайливим чоловіком, і не лише на подружньому ложі.

Платен панібратськи кладе долоню на руку молодика.