1795

Еліас знайшов у кварталі Керберос закинуту пивницю, де хтозна-скільки років зберігають мотлох, назбираний поколіннями квартирантів. Власник не став завдавати собі клопоту і замість того, щоби виставити дрантя на продаж, поскладав його в пивниці. Мабуть побоюється, що мешканці повернуться і справа дійде до суду. Еліас забарикадував двері, що вели до сходів, перекинутим столом, а навпроти вікна наскладав купу ламаних меблів, зібраних з усієї вулиці. Залишився вузький лаз, у який нізащо не протиснулася би доросла людина. Пробираючись всередину, Еліас уважно стежить за тим, щоб його ніхто не помітив. Руку тримає між ногами, вдаючи, ніби шукає затишне місце, щоби піти до вітру. А далі легко прослизує вниз, оминаючи нагромадження непотребу, створене ним самим.

Еліас спочатку навіть встигає злякатися, та за якусь мить очі звикають до темряви і він її бачить. Дівчина сидить у мороці, як завжди незворушно, тільки злегка погойдується від вдихів і видихів. Еліасу відлягає від душі, а серце заспокоюється. Хлопець підходить ближче і стає перед дівчиною навколішки.

— Дозволь тебе оглянути.

Еліас мочить ганчірку і береться якомога обережніше обтирати обличчя дівчини. Потім знімає з неї сорочку, що висить на самих плечах, і зволожує руки, шию і спину.

— А тепер помиємо волосся…

У нього не завжди є мило, тож не кожного разу вдається позбавитися всього бруду. Еліас набирає воду в надщерблену миску, збиває рукою легку піну і заходиться терти — спочатку шкіру голови, а тоді самі пасма. Як завжди, йому стає не по собі від блиску пшеничного волосся — Еліас усвідомлює, що вже давно не бачив його таким світлим. Потім хлопець нахиляє дівчину вперед і ллє на волосся чисту воду із дзбана.

Гребінець — один із найцінніших скарбів Еліаса. Коричневий, із розводами, проти сонця майже прозорий, вирізьблений із суцільного шматка невідомого матеріалу. Кажуть, це панцир черепахи, але хлопець ніяк не може уявити тварину, вкриту такими візерунками. Заради цього гребінця Еліас пішов на величезний ризик — така зухвала крадіжка могла коштувати йому одного, а може, і двох років виправних робіт, ще і з кайданами на ногах. Проте ризикувати було варто — мало що приносить Еліасу стільки радості, як ця річ. Гребінець плавно ковзає по волоссю дів­чини, і, здається, залишає в пшеничних пасмах частинку свого блиску. Еліас розчісує, лічить рухи і примовляє:

— Сьогодні я знову ходив до Маленької Платен, дивився на матір. Мені так хочеться, щоби ти теж її побачила. Вона найгарніша жінка у цілому місті. Не дивно, що Платен стереже її, як яструб.

В Еліаса аж сльози навертаються зі злості. Хлопець кліпає, змахує їх геть. Не годиться йому плакати, як малій дитині. У цьому домі він чоловік, тож треба набратися мужності. Еліас боляче щипає себе за худорляву руку, щоби відігнати сумні думки, а тоді спльовує через плече, аби не прикликати іменем Платен якоїсь нечисті.— Я бачив охоронців Платен, вони дужі, як бики. І всі її беззастережно слухаються, бо бояться. Матір мусить відпрацювати борг, у неї немає вибору.

Зубці гребеня просіюють волосся, Еліас підтримує його масу долонею знизу. Ще трохи — і будуть вичесані всі воші.

— Мати не розуміє, що вуличні борги неможливо сплатити. За тиждень наростає більше, ніж можна відробити. Без допомоги їй не побачити волі.

Попри всі старання око ронить самотню сльозу. Еліас затуляється рукою, щоби не схлипувати, згадує, що збився з лічби, і починає спочатку. Він ще не дуже добре вміє рахувати, плутається в десятках і зупиняється на сотні. Розчісування його заспокоює.

— Пора снідати.

Дівчину нагодувати не просто. Доводиться відламувати невеличкі шматочки хліба, розм’якшувати у воді і прикладати до вуст, чекаючи, поки ті нарешті розтуляться. Треба слідкувати, щоб самому не з’їсти всю буханку, поки дів­чина ще жує першу скибку. Еліасу й досі соромно за ті випадки, коли так траплялося, тож тепер він одразу ділить хліб і їсть лише свою половинку.

Після сніданку Еліас саджає дівчину на надтріснутий горщик, чекає, а тоді підтирає її.

Він уже звик до цього. Пригадує, як уперше побачив цівки крові на її ногах і вирішив, що дівчина помирає. Як же сміялися в аптеці, коли він просив допомоги для начебто молодшої сестри, за якою доглядає. Так Еліас дізнав­ся, що у зрілої жінки щомісяця іде кров. В аптеці хлопцеві надавали шматків лляної тканини і наказали постійно міняти. А відколи він почав підслуховувати під стінами закладу Платен, котрий носив ім’я «Ящірка», то довідався багато цікавого про жіночий місячний цикл. Виявляється, треба ретельно стежити за тим, коли починається кровотеча, і позначати цей день у календарі, бо лише в певні дні чоловіче сім’я здатне прорости у жінці. У ці дні дівчатам потрібно уникати певних послуг. Увечері Еліас розповів дівчині все почуте за день. Мити її вже не треба, кровотеча припинилася. Тоді він знову жене до аптеки, і вкотре з нього сміються. Замість відповіді запитують, худа його молодша сестра чи товста? «Худа»,— відказує хлопець. «Тоді це через голод»,— кажуть йому.