1795

— Коли я подзвоню у дзвінок, увійде дівчина — мадемуазель Клара. Якщо панові вона сподобається, прошу кивнути, тоді я залишу вас наодинці. Може, пан хоче щось спитати?

Хлопець крутить головою, важко ковтає і заледве вимовляє:

— Ні, нічого.

— От і добре.

Маленька Платен дзеленькає, і входить Клара. Як і зазвичай, Еліас вражений її перетворенням і невимушені­стю манер. Жінка скромно усміхається гостеві, але робить це так, наче намагається замаскувати скромністю свою цікавість. Еліас бачить, що гість задоволений, хоч той не видає ні звуку і не відразу згадує, що має зробити. Нарешті пан Бальтасар подає сигнал Маленькій Платен, і та виходить. Тепер юнак наче глина в руках Клари, ніби тварина, що бездумно ступає за своїм господарем чи на забій, чи на пасовисько. Еліас вже не раз бачив, як вона це робить, та щоразу мимоволі зачаровується: користуючись простими але водночас багатозначними словами, Клара окутує гостя чарами невимушеності і взаємного задоволення. Вона доб­ре знає свою справу.

Невдовзі молодик уже лежить на канапі зі спущеними до колін штанами. Клара напустила на нього стільки туману, що той забув про страх і наважився показати своє достоїнство. Жінка лягає спиною до грудей клієнта і вправною рукою бере його прутня. Хлопець стогне від задоволення і заплющує очі. Клара непомітно дістає флакон із олійкою, виливає декілька крапель на долоню і дозволяє затверділому членові ковзати між затисненими стегнами. Гість надто збуджений, аби відчути різницю, і стогне все голосніше, прагнучи «маленької смерті».

Далі Еліас дивитися не хоче, ховається за край даху і закриває вуха долонями. Коли забирає одну руку, все вже закінчилося. Хлопчина чекає.

Першим іде гість. Потім на подвір’я під Еліасом, як завжди, виходять Клара і служниця. Клара перевдягнулася з позиченої сукні у свою просту бавовняну спідницю, синю шовкову стрічку залишила у волоссі, а на голову одягла чепчик. Жінки сидять на сходах і курять надбиті пінкові люльки. Служниця закотила мішок, аби не заважав курити, і відвернулася геть, у бік Еліаса, щоби не лякати Клару своїм виглядом.

Хлопець здригається і ковтає слину, щоб його раптом не вивернуло. Йому здається, ніби обличчя служниці зігнило заживо, Еліас знає, що це хвороба, яку деякі дівчата підхоплюють на роботі. Її називають «поцілунком диявола», і хоча це лише одна з численних недуг, лякаюча назва малює в уяві жахливі картини: сам сатана з копитами і рогами хапає котрусь із дівчат за стан і довго та пристрасно цілує, із хтивої пащі капає отрута і слиз, а роздвоєний язик дістається до самого горла. На місці поцілунку відкриваються глибокі — аж до кісток — гнійні рани, ніс западає, обличчя спотворюється.

Еліасу треба поквапитися, поки його матір не спіткала така сама доля. Він втуплюється поглядом у Клару — поруч зі служницею її краса ще більш виразна. Клара зітхає, і служниця починає розпитувати:

— То який він був?

Вимова її нечітка через недугу.

— То був його перший раз або один із перших.

— Легкі гроші.

Клара глибоко затягується, затримує подих і відкидає голову далеко назад. Еліас лякається, що його буде викрито, проте очі жінки заплющені.

— І все ж я втомлена.

Клара випускає дим у вечірнє небо.

— Ельсо, скажи мені правду, я ще красива?

— Кларо, люба, та ти сяєш, мов ясне сонце! Тобі немає рівних. Платен це добре знає, тому така сувора з тобою.

Компліменти плутаються у потрісканих губах, і Клара зітхає. У голосі її чується гіркота.

— Кожне сонце колись іде на захід.

Клара прочищає люльку паличкою і змітає із себе крихти тютюну.— До біса всі ті гарні слова. Якби в мене був вибір, я би сюди не приходила. До зустрічі, Ельсо.

Клара виходить крізь хвіртку за мур, а Еліас спускається донизу, щойно Ельса покидає подвір’я, щоби повернутися до своїх справ. Хлопець швидко наздоганяє Клару, бо добре знає, куди та прямує. Жінка досі мешкає з батьками, хоча всі її молодші сестри вже повиходили заміж. Еліас супроводжує її на безпечній відстані аж до самих воріт.

Удома завжди одне і те ж: де була, чому так пізно, невже тебе не хвилює, що про тебе патякають, ти ганьбиш нас усіх. Клара відкуповується декількома шилінгами, і батьки вгамовуються.

2.

Еліас повертається додому аж під ранок. Весна воло­га та холодна, затяжна зима не здається без бою. У якійсь пекарні сонні й неуважні сини пекаря провітрюють кухню, розчинивши вікна навстіж. Еліас ховає ще теп­лу, ніби живу, поцуплену буханку за пазуху. У дзбані має найсмачнішу воду — з-над Стурторґет. Іде обережно, щоб ніхто не побачив. У середмісті тісно, всюди рояться натовпи людей, та все ж Еліасу краще в Місті-між-мостами, ніж у передмісті. У переповнених вуличках легко залишатися ніким. Той, хто вміє ходити в натовпі і знає правильні стежки, стає невидимим.