1795

На вулицях усе сіре, вбрання на людях нудне й позбавлене найменшого натяку на розкіш. Крамниці з одягом не наважуються виставляти найкращі товари у вітринах, а на подвір’ях сушать лише старі лахи. Тепер Еліас уже знає, що попереднього разу почав не з того боку, і раптом у нього з’являється очевидне рішення. Навіщо красти абищо, коли можна підібрати сукню відповідного розміру? Хлопець блукає довкола площі Стурторґет і вулиці Хеппсбрун від раннього ранку до пізнього вечора, коли будинок біржі покидають останні гості, зморені танцями. Сховавшись за криницею, Еліас розглядає у світлі, що ллється з вікон на сходи, дам і панночок у пишному вбранні. Кавалери накидають їм на плечі шалі або плащі, щоби захистити від вечірньої прохолоди і продемонструвати дбайливість. Деякі їдуть додому у візках, а інших супроводжують слуги, освітлюючи дорогу ліхтарями на довгих палицях. Знайти правильну жінку дуже непросто, та Еліас знає, що терпець — найбільше багатство бідняка. Тож знову набирається терпіння й обирає місце для сховку, звідки краще видно.

Уперше Еліас бачить її вранці в супроводі гувернантки. На дівчині блакитна, облямована мереживом сукня, у складках якої грайливо виблискують вранішні промені, на плечах шаль. У неї тонка талія, вузькі стегна і світле волосся — ніби вона молодша сестра тієї, за якою доглядає хлопчина. Еліас швидко губить дівчину в натовпі, а намагаючись наздогнати, повертає не в ту вуличку. Знову вертається до площі і знову кудись повертає, але пізно — удача вислизнула з рук. Еліас віддихується, зігнувшись удвічі, і мало не плаче, у розпачі лупить себе кулаками по колінах.

Минає цілий тиждень, перш ніж хлопцеві щастить пере­стріти її на тому ж місці, але цього разу Еліас уважніший. На дівчині рожева сукня, у міру бліда, щоби не порушити заборону на розкіш, а в руці парасолька, що захищає світлу шкіру від сонця. Підібравшись ближче, Еліас чує, як дів­чина наспівує якусь мелодію. Гувернантка кидає на неї суворий погляд і просить поквапитися. Що ближче Еліас підступається до дівчини, то більше впевнюється у тому, що вона — саме та, кого він шукає. Пара жінок зникає в якомусь подвір’ї, і за деякий час до Еліаса починають долітати несміливі ноти, від низьких до високих — і на­впаки.

Музика приводить хлопця до вікна. За клавесином сидить дівчина з легким рум’янцем на щоках. Гувернантка занурена у книгу, а вчитель музики — молодик у яскравому жилеті, займає найзручніше місце: вдає, ніби слідкує за пальцями дівчини, а насправді насолоджується виглядом її декольте.

Після заняття Еліас крадькома супроводжує жінок додому. Він ступає обережно, та невдовзі виявляє, що панянки все одно його не бачать. Що ближче до них, то Еліасу стає ясніше, що вони ходять тими самими вулицями, але настільки різними шляхами, що Еліас для них просто якась примара.

Поступово він вивчає усі звички дівчини. Вона рідко залишається сама, майже завжди її супроводжує гувернантка, а вдома він не може її бачити, бо її помешкання для Еліаса недоступне. Хлопець ретельно вивчає будинок, спостерігаючи пізніми вечорами за тим, як у кімнатах гаснуть свічки і лише мерехтливі вогники ночників закликають мешканців до сну. Невдовзі Еліас вираховує, котрий із покоїв їй належить, здогадуючись, що поруч із ним має розташовуватися гардеробна. От навіщо панам стільки кімнат? По вівторках дівчина відвідує музичні заняття, а по четвергах — уроки танців.

Однак Еліас не хоче ризикувати у світлу пору доби, вечір вихідного дня, коли дівчина виїжджає з батьками на якийсь бал, а в домі залишається тільки гувернантка, здає­ться йому більш придатним. Щовечора Еліас обходить будинок і поступово набирається духу.

Літні місяці проминають із такою швидкістю, наче сам час віддає перевагу темряві та холоду. Ночі стають дов­шими, і хлопець переконується, що підсвічена зсередини шибка стає майже непроникною для ока ізсередини, коли надворі достатньо темно. Еліас перевірив це на власному досвіді: постукав у вікно якоїсь корчми і показав п’яницям язика. Ті перезирнулися між собою, але так нічого й не зрозуміли. Тож Еліас мало не притуляється носом до вік­на, спостерігаючи на гувернанткою, коли та залишається насамоті у нижньому поверсі. Він бачить, як вона тягає з комори всілякі смаколики, як приміряє перед дзеркалом шубу своєї господині, а тоді лягає на отоманку і запускає одну руку під нічну сорочку, важко дихаючи.

Еліас уже вивчив увесь гардероб дівчини і знає: йому потрібне щось на кшталт того, що зазвичай носить Клара,— легке й невагоме, вільно підперезане шовковою стрічкою, із тонкої тканини, з-під якої просвічують обриси тіла. Сукня, у якій поєднуються виклик і покора. Бажано та, блакитна, у якій Еліас побачив цю дівчину вперше.

8.

Нарешті він придумав, як пробратися всередину. Збоку від будинку, де живе дівчина, стоїть невисока похила прибудова, і якщо пощастить, то можна вилізти на її дах і дістатися до якогось із вікон. Вуличка, що проходить повз, настільки вузька, що навряд чи комусь із перехожих спаде на думку подивитися вгору.