1795

Пальці Еліаса застигли, ніби в судомі, змусити їх рухатися вдається лише згинаючи туди-сюди, хоч від того болить уся рука. Ще й на поцуплену сукню потрапила кров. Еліас довго розглядає огидну пляму, схиляючись над зіжмаканою тканиною. Потім помічає ще плями на власному рукаві. Підводиться і шкандибає до сходів, що ведуть до води, на нижній сходинці стає навколішки і заходиться запирати тканину. Прання викликає спогади, і, сам собі дивуючись, Еліас починає схлипувати.

Спочатку в сиротинці його часто били, і вже тоді він зрозумів, що старші діти не відступляться, навіть якщо їм підкоритися, і прикинувся недоумкуватим. Скорчив дурну міну, вдав, що тіло його не слухається, і дозволив дітям досхочу себе лупцювати. Та коли залишався наодинці — давав волю сльозам. Діти вирішили, що побої дурного Еліаса не беруть, йому не болить так, як в інших. Невдовзі хлопчину гамселили лише задля годиться — коли в когось не було настрою і конче треба було зірвати гнів на покірній істоті, яка нічого не питала і нікому не скаржилася.

Як же Еліас їх ненавидів! У розпалі люті обличчя забіяк ставали сміховинно подібні на личка немовлят, що наробили в пелюшки. Та він ніколи не міг подумати, що сам опиниться на їхньому місці. От якби він не заснув, або ж вона погодилася мовчати… Попри всі відчайдушні намагання Еліаса, жодні вмовляння не змогли заспокоїти дів­чину, а її придушені крики змовкли лише під натиском його долонь.

Еліас знов і знов занурює кутик сукні в густу чорну воду озера і тре тканину. Навколо темно, кольорів не відрізнити, ще і сльози заважають, а пляму однаково видно, її вже не вивести. Його трусить, наче в лихоманці, хоч на­дворі і стоїть задушлива літня ніч.

10.

– До біса таке літо! Справжнє щастя, що криниці не висохли. І добре, що вже скоро осінь.

Юган Ерік Едман зиркає на Ульгольма, що стоїть на порозі, тримаючи в руці перуку та капелюх, і витирає чоло рукавом куртки. Едман бурмоче щось у відповідь, а начальник поліції шукає очима, де би то сісти.

— Як справи з полюванням?

Едман киває і розв’язує краватку.

— Ройтергольм казиться, із ним усе важче мати справу. Гадаю, зараз критичний момент: він усе ще всемогутній, але розуміє, що його час добігає кінця. Цей рік стане для нього останнім. Ройтергольму потрібно негайно поквитатися з насліддям короля Ґустава й поставити на ньому хрест. Ти бачив ті памфлети?

— Чув про них, але не читав.

— Це ж як треба примудритися — за що не візьметься, все обертає проти себе. Хоча воно й не дивно, звідки Ройтергольму знати, про що думають звичайні люди, коли він бачить їх лише з вікон палацу? Отже, перший памфлет — надрукований лист шведського міністра в Неаполя, що з іскрометним запалом відкидає звинувачення у замовному вбивстві Армфельта. Відверто кажучи, так обурюватися можна тільки захищаючи правду. А другий — збірка листів Армфельта до змовників, яких уже засуджено. Збірку опублікували, щоби вкотре підтвердити їхню вину. На загальну думку, перший лист написаний надто грубо, як для державного мужа, а всі інші — не що інше, як жалюгідна спроба насипати солі на рани тих, хто вже відбуває покарання. Єдине, чого в результаті добився барон, це те, що ніхто більше не має сумнівів у його ницості та злопам’ятності.

Едман замовкає, розпачливо розводить руками і переходить до іншої теми:

— Маґнусе, чим ти займатимешся, коли Ройтергольм забереться додому, тобто до Фінляндії, а король зійде на трон?

— Мене влаштовує моя робота. Коли всі забудуть про Ройтергольма та Армфельта, я нарешті висплюся і подбаю про своє здоров’я. І знаєш, Югане Еріку, я все ретельно обміркував: начальника поліції не так легко притягнути до відповідальності, надто вже це помітна посада. Коли я всім набридну, доведеться винагородити мене почесним званням — як доказом моєї сумлінної праці. Лише дурень цього не розуміє. А ти що скажеш?

Едман криво посміхається.

— Тобі пощастило. Всі знають, хто такий начальник поліції, а от статс-секретаря можна запросто відправити у відставку без найменшої шкоди для корони. Щоби замінити старого Луде на посаді канцлера юстиції, треба проявити неабиякий професійний хист: тяжко працювати, не пхатися в політику і викликати в оточення лише повагу, не наживаючи при цьому ворогів. А це, скажу тобі, завдання не з простих. І саме тепер варто торкнутися теми нашої сьогоднішньої зустрічі — якщо знайдемо Анну Стіну Кнапп і роздобудемо листа пані Руденшельд, то за майбутнє нам із тобою можна не хвилюватися. Часу залишилося обмаль, чи все готово до цього великого дня?

Ульгольм упевнено усміхається.

— Довелося трохи попітніти, але так, усе готово. «Сосиски» почнуть прочісувати місто від площі Мюнтет. Вони добре відпрацювали цей маневр і не підведуть. Бродяг зженуть до Слюссена, де для них настане судний день. Там ми і виловимо панночку Кнапп. Кажу ж, Югане Еріку,— ми влаштуємо їм справжній бал у сатани. Місто ніколи не забуде цей день.

11.