1795

Еліас прокидається рано, хоча і спав дуже тривожно: усю ніч крутився з боку на бік, шукаючи зручне положення. Щоночі його мучать спогади про м’яке дівоче ліжко, що перетворюються на кошмари. Хлопець пробуджує­ться, а тоді все повторюється по колу — і так до самого світанку.

Він хлюпає в обличчя водою із глека, і заплутані думки, змішані з маренням, одразу ясніють. Сьогодні цей день. Лишається дочекатися вечора. Радість і страх зливаються воєдино. Еліас витягує руки на брудній ковдрі і закладає їх за голову. Десь під купою сміття чується зляканий шкребіт миші. Хлопець протирає очі, обертається — і перехоп­лює її порожній погляд із-під напіврозплющених повік.

Щоранку одне й те ж, і кожного разу Еліаса кидає в холодний піт, поки він не пересвідчується, що худі груди дівчини все ще дихають. Хлопець і сам не знає, чи спить вона коли-небудь, бо ще ніколи йому не вдавалося побачити на її обличчі відбиток сну. Дівчина застрягла десь на півдорозі між маренням і дійсністю, її очі дивляться у себе, щоки запалі і тільки чоло і скроні інколи видають внутрішній неспокій.

Еліас розводить водою жменю вівсяних пластівців, перемішує пальцем і залишає настоюватися. Тоді відгортає з обличчя дівчини волосся і помалу годує, щоразу нагадуючи, щоби ковтала.

— Сьогодні дуже насичений день. Мусиш набратися терпіння і чемно мене слухатися, навіть якщо буде важко.

Потім хлопчина приносить води із криниці. Ще ранній ранок, місто спить, лиш де-не-де сновигають, позіхаючи, сонні перехожі. Проте вже дуже гаряче, день обіцяє бути нестерпним, тижнева спека досягла піку. У себе в закинутій пивниці Еліас розкришує шматочок трояндовго мила й розчиняє його у воді, а тоді знімає з дівчини сорочку, поливає водою і намилює волосся. Він старанно миє її всю — від голови до п’ят. Потім переставляє дівчину ближче до світла, що косо падає з високо розташованого вікна, і розкладає на підлозі все, що накрав за літо. По черзі відкриває різноманітні маленькі баночки і розгублено оглядає їх уміст. Нарешті знаходить щось густе та біле і пробує намастити ним обличчя дівчини. Еліас не раз підглядав за Кларою перед дзеркалом, і знає, що червоним фарбують щоки та вуста, а чорним — очі. Доводиться декілька разів усе змивати і починати наново. Хлопець прислухається до дзвонів, слідкуючи за часом, і дякує собі за те, що почав займатися цією справою завчасно.

Наостанок — сукня. Еліас жодного разу не виймав її зі сховку і майже забув, яка вона на вигляд. Він розправляє складки тканини і прикладає сукню до плечей дівчини, а тоді нетерпляче натягує її через голову і зав’язує усі стрічки. Сукня перевершує всі його очікування: вона ідеально пасує до синіх очей дівчини і красиво облягає фігуру, хоча попередня власниця була молодша. У цьому гарному вбранні щупле дівоче тіло вже не здається вбогим, а символізує помірність, невибагливість і невинність.

— Дозволь поглянути на тебе…

Еліас водить дівчину по колу, тримаючи за обидві руки, і не може стримати сліз захоплення.

— Тобі дуже личить!

Він кланяється, притупує ногою, ніби запрошуючи парт­нершу до танцю, і обережно обертає позбавлене чутливості тіло своєї дами.

Коли спадають сутінки, а дзвони відбивають вечірню годину, Еліас накидає на голову дівчини стареньку ковдру, що править йому за ліжко. Замість велелюдної вулиці Лонґґатан він обирає Престґатан, і щоразу завертає в порожні тихі вулички, щоби оминути будь-яке скупчення городян. Коло шинків роїться люд із закоченими рукавами і розхристаними грудьми. Гості клянуть шинкарів через тепле пиво та дороге м’ясо: крім остогидлих сухарів біднякам лишається хіба що жорстка солонина. Еліас усіляко їх обходить, бубонить собі під ніс підбадьорливі слова й молить Бога, щоб дівчина хоч би не спіткнулася.

Знайти дорогу неважко. Внутрішнє подвір’я королівського палацу майже порожнє, лише коло брами в найдальшому кутку світить ліхтар. Чоловік у незвичній лівреї змірює їх поглядом, крутячи чорні вуса і криво посміхаючись.

— А ти хто такий? Що ховаєш під рядном?

Еліас відкидає ковдру, й охоронцеві аж очі лізуть на лоба.

— Вона розважатиме гостей?

Хлопчина енергійно киває:

— Еге ж.

— Усе згідно з домовленістю?

Еліас цього разу киває мовчки, щоби голос не виказав брехню. Якусь мить чоловік щось обдумує, накручуючи вуса на палець, а тоді знизує плечима та киває:

— Гаразд, Бог із вами. Хто я такий, щоб судити чужі смаки? Принаймні вона молода. Заходьте!