Читаем 1795 полностью

— Тепер усе ясно. Ельсо, здається, ти була в тяжі? Хлопчина наче приблизно такого віку. А мені казала, що позбудешся плода, хіба не для цього я тобі заздалегідь видала платню? Виходить, ти віддала малого до сиротинця?

З Ельсиного мішка лунає схлипування, жінка втрачає рівновагу, але в останній момент встигає підхопити ліхтар. Тоді затуляє обличчя руками, бо мішка не досить, аби втримати її плач. Еліас спершу стоїть, мов заціпенілий, а тоді відпускає дівчину і йде до своєї справжньої матері. Ельса спочатку опирається, але швидко тане від ніжних Еліасових обійм та опускає руки. Хлопчина піднімає мішок і відкриває обличчя, якого більше нема. «Поцілунок диявола» зжер ніс, випалив глибоку борозну між очима і всипав чоло пухирями, із яких сочиться рідина. Сльози зникають у дірявій щоці, а потріскані губи бурмочуть ім’я хлопця.

— Еліас, мій Еліас…

Руки Еліаса тремтять, він відпускає мішковину й нажахано сахається від простягнутої Ельсиної руки. Затуляє обличчя руками й сідає на землю, затискаючи голову між колін. Здається, навіть Платен розуміє серйозність ситуації і обережно, але з натиском притримує Ельсу за руку. Насмішливий п’яний голос мадам раптово грубшає:

— Ходімо, Ельсо. Кларо, ти також.

Обидві жінки ведуть служницю, відлуння їхніх кроків змішується зі схлипуванням. Коли Еліас нарешті наважує­ться розплющити очі, перед ним та сама картина. Жінки забули ліхтар. Хлопець утуплюється в нього поглядом, аж доки ґніт береться іскрами і гасне, виплюнувши клубок диму.

Дається взнаки холод. Еліас підводиться, намацує долоню дівчини й повертається, щоби відвести її назад до міста.

— Ходімо.

Починає мрячити, десь здалека накочується глухий гур­кіт. Унизу, коло стаєнь, поруч із мостом над Норрстрем невеликими групами збираються поліцейські. Щоби зігрітися, чоловіки труть плечі, діляться випивкою і, готуючись до ранкового шикування, обтрушують один одному мундири.

14.

Перед стайнями Гельґеандсгольмена панує хаос. Капітан Леннартссон із замкової варти походжає між чоловіками, що позбивалися в купки. Більшість із них підлег­лі капітана, та є серед них і чимало пальтів. Леннартссон і раніше зустрічав серед пальтів своїх бойових товаришів, однак бачити їх у такій кількості настерпно — це збіговисько жалюгідних калік, яких посилають на найбруднішу роботу. Його підлеглі в дещо кращому стані, хоча про них теж особливо хорошого не скажеш. Досвідчене око капітана оглядає один мундир за іншим — дурна армійська звичка, якої він досі не може позбутися. До деталей краще не приглядатися, а на загальну картину дивитися крізь пальці: із коротких, по пояс, курток неохайно звисають колись білі незастебнуті манжети, що раз у раз слугують носовиками чи рукавицями; пояси і гамаші пошарпані, кострубаті капелюхи увінчані полисілим пір’ям. Кожна деталь уніформи густо поцяткована плямами. Леннартссон добре знає, що, всупереч правилам, у мундирах часто ходять до кнайп, особливо після закриття, щоби налили задарма. Ще, не доведи Господи, доведеться перевіряти холод­ну зброю! Певно, добра половина шпаг так заіржавіли, що не витягаються з піхов. Та навряд чи вони сьогодні знадобляться — ще, чого доброго, якийсь дурень здумає влаштувати різанину. А з брудними мундирами вже нічого не вдіяти, раніше треба було думати про прання.

Усі сонні й повільні, хтось постійно позіхає. Від когось тхне після пиятики й безсонної ночі — згідно з дивною солдатською логікою, перед ранньою муштрою краще взагалі не лягати спати. Ще дуже рано, та людські постаті вже відкидають чіткі тіні, з кожною хвилиною стає все світліше. До того ж, схоже, спека спадає, і хоча Леннартс­сон і сам нетерпляче на це чекав, краще би вже негода забарилася хоч на день. Уже з годину вдалині над морем гримить. Хочеться сподіватися, що гроза вихлюпне всю свою лють на хвилі та скелі, однак добрячої зливи місту не уникнути. Небо на заході зловісно багряніє, раз у раз зриваються шквали.

Біля будки міського охоронця споконвіку стирчить гілка, що передбачає погоду. Її регулярно замінюють, а розумні начальники закривають на це очі, щоби не наражатись на зайві розборки. Рядові поліціянти приписують гіллячці властивості оракула, та, по честі кажучи, і сам Леннартссон трохи вірить у цей забобон, тому щоранку потай коситься у той бік. Протягом ночі ялинова лапа вигнулася вниз, до висохлої землі,— значить, скоро її зросить дощ. Он — здається, вже почало накрапати.

Під час розводу Леннартссон киває своїм унтерофіцерам, і цього достатньо, щоб наказ начальства сягнув до капралів, а ті, плеснувши в долоні, змусили своїх підлеглих заткнутися і стати в стрій. Перевірку не затягують, лише записують імена відсутніх, складають рапорт, а Леннартс­сон віддає останні вказівки.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Охота на царя
Охота на царя

Его считают «восходящей звездой русского сыска». Несмотря на молодость, он опытен, наблюдателен и умен, способен согнуть в руках подкову и в одиночку обезоружить матерого преступника. В его послужном списке немало громких дел, успешных арестов не только воров и аферистов, но и отъявленных душегубов. Имя сыщика Алексея Лыкова известно даже в Петербурге, где ему поручено новое задание особой важности.Террористы из «Народной воли» объявили настоящую охоту на царя. Очередное покушение готовится во время высочайшего визита в Нижний Новгород. Кроме фанатиков-бомбистов, в смертельную игру ввязалась и могущественная верхушка уголовного мира. Алексей Лыков должен любой ценой остановить преступников и предотвратить цареубийство.

Леонид Савельевич Савельев , Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Проза для детей / Исторические детективы
Агент его Величества
Агент его Величества

1863 год: в Европе военная тревога. Западные державы требуют от России прекратить боевые действия против польских повстанцев, угрожая начать интервенцию. Император Александр II решает передислоцировать российские эскадры в североамериканские порты, дабы оттуда бить по коммуникациям англичан и французов. Но США тоже объяты войной: Юг сражается против Севера. Американские политики погрязли в интригах и коррупции, и российские моряки для них – лишь разменная монета в собственных расчётах.Разобраться в этом хитросплетении высоких интересов и тёмных дел предстоит чиновнику по особым поручениям при Министерстве иностранных дел Семёну Родионовичу Костенко. Впереди его ждёт борьба с недругами России, политическими проходимцами и мошенниками из собственного ведомства. Чья возьмёт? Об этом и многом другом повествует роман «Агент его Величества».

Вадим Вадимович Волобуев , Вадим Волобуев

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы