Читаем 1795 полностью

За брамою відкриваються просторі сходи, на яких можна розсадити всіх мешканців кварталу — по десятку на кожній сходинці. Згори чути гучні розмови і сміх. Освітлений канделябрами з подвійними восковими свічками коридор веде до розчахнутих навстіж дверей, чиї стулки прикріплені до стіни оксамитовими стрічками. Еліас налякано завмирає перед входом до цього океану сліпучого світла — він ще ніколи не бачив такої ілюмінації. Звісно ж, хлопець, як і всі інші, не раз милувався освітленням фасадів Ваксгаллена та Біржі, але ця краса завжди залишала гіркий осад. Таким бідолахам, як Еліас, годі і мріяти про світло багаторогих канделябрів, от хіба що трохи постояти і помилуватися ззовні. А тоді повернутися до звичного холоду й темряви, яку лише небагатьом таланить підсвітити жаром із печі або вогником тоненької скіпи. Але тепер, стоячи перед відчиненими дверима, Еліас усвідомлює велич моменту — ще трохи, і він переступить поріг. Тієї ж миті музиканти починають налаштовувати інструменти, а повз дверний проріз пробігає святково вдягнений чоловік, наздоганяючи жінку в пишній сукні. Та хихикає і кокетливо пищить — і чари зникають. Еліас обертається, щоби востаннє оглянути дівчину, й поправляє її волосся.

— Не підведи мене, чуєш?

А тоді бере її під руку і веде до зали.

12.

Еліас жмуриться, очі сльозяться від яскравого світла. Разом із дівчиною він ховається під стіною, позаду столика з пишним букетом квітів. Зала завбільшки з театр вражає розкішшю і височезною стелею. У небесній блакиті склепінь, облямованій золотими гірляндами, витають херувими. Стіни не менш пишні: оздоблені золотими панелями і шпалерами з таким витонченим візерунком, що Еліасу кортить пересвідчитися на дотик, що це не марення. Із далеких невідомих світів величезних полотен за ним споглядають незнайомці: заквітчані трояндами жінки із прозорим мереживом на голові та клітками для приручених байбаків милосердно усміхаються, а суворі чоловіки в обладунках й орденах на тлі баталій та кораблів закликають до бою. У вікнах, розташованих у глибоких нішах, даленіють стайні Гельґеандсгольмена й мости до ­Норрмальму.

Лунає музика, спершу ненав’язливо, щоби ­заповнити паузи в розмовах, але за якусь мить декілька чоловіків пере­хиляють свої келихи і кожен виводить на середину зали свою даму. Починаються танці, музика грає швидше та голосніше. Довкола кружляють гості в різноманітних масках — таких, що на паличках, у простих пов’язках із вирізами для очей, а то й у потворних машкарах з обличчями диких тварин чи якихось химерних істот. Еліас пильно вдивляється в гущу гостей, шукаючи знайоме обличчя, яке, на щастя, виявляється без маски. Тоді бере дівчину за руку і користається нагодою, бо та, кого він шукав, зараз сама.

Коли Еліас зненацька перепиняє їй дорогу, Маленька Платен гидливо обертається, ніби їй треба переступити помийну калюжу.

— Зачекайте!

Від здивування Платен зупиняється, мов укопана.

— Це стосується Клари,— додає хлопець.

— Яким чином?

Платен розглядає дивну пару в лорнет.

— Відпусти Клару, вона тобі більше не знадобиться.

Жінка намагається второпати щойно почуте. Еліас відходить на крок і виставляє поперед себе дівчину.

— Ось тобі заміна. Поглянь — вона молодша і вродливіша, тож прослужить тобі довше.

Платен беззвучно плямкає губами, по черзі розглядаючи то Еліаса, то дівчину, і нарешті вибухає сміхом:

— Оце худюще одоробло? Та хто її захоче? У такому шматті, ще й розмальовану, як арлекін?

Платен піднімає підборіддя дівчини гострим пальцем і даремно намагається впіймати порожній погляд.

— Що з нею таке?

Від образи в Еліаса віднімає мову і починають труситися губи. Маленька Платен обертається до жінки, що стоїть поруч.

— Кларо, признайся, хіба ти моя рабиня? Чи я тебе хоч колись до чогось змушувала? Хіба ти приходиш до моїх покоїв не зі своєї волі?

Кларина біла сукня така тонка, що крізь неї просвічує рожеве тіло. Волосся підібране догори коштовними шпильками. Вона спантеличено відводить погляд від танцювальної зали і дивиться на Платен, уперше реагуючи на запит жінки.

— Що? Звичайно ж, ні, що за питання?

Маленька Платен поводить бровою і морщить носа у відповідь на недовірливий вираз обличчя Еліаса.

— Коли ж ти вже даси мені спокій?! Кларо, будь ласка, поясни цьому голодранцю, у чому полягає суть нашої діяльності!

Клара хихикає, ніби не розуміючи, навіщо її змушують брати участь у цій грі. Тоді нахиляється до Еліаса і, ніби дитині, пояснює награним тоном:

— Я проводжу час із чоловіками, а ті віддячують мені за мої послуги. Чоловіки звертаються до пані Платен, яка нас знайомить і надає приміщення, за що отримує частину винагороди.

Маленька Платен раптом виструнчується, аж усі зморшки на шиї розгладжуються. Тягне до себе Клару й тицяє пальцем на поважного чоловіка у високій перуці та парадному мундирі, обвішаному орденами й медалями. Обличчя закрите маскою від середини чола до кінчика носа.

— Глянь он туди, хіба це не Фредрік Адольф? Ще й насамоті. Кларо, куй залізо, доки гаряче!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Охота на царя
Охота на царя

Его считают «восходящей звездой русского сыска». Несмотря на молодость, он опытен, наблюдателен и умен, способен согнуть в руках подкову и в одиночку обезоружить матерого преступника. В его послужном списке немало громких дел, успешных арестов не только воров и аферистов, но и отъявленных душегубов. Имя сыщика Алексея Лыкова известно даже в Петербурге, где ему поручено новое задание особой важности.Террористы из «Народной воли» объявили настоящую охоту на царя. Очередное покушение готовится во время высочайшего визита в Нижний Новгород. Кроме фанатиков-бомбистов, в смертельную игру ввязалась и могущественная верхушка уголовного мира. Алексей Лыков должен любой ценой остановить преступников и предотвратить цареубийство.

Леонид Савельевич Савельев , Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Проза для детей / Исторические детективы
Агент его Величества
Агент его Величества

1863 год: в Европе военная тревога. Западные державы требуют от России прекратить боевые действия против польских повстанцев, угрожая начать интервенцию. Император Александр II решает передислоцировать российские эскадры в североамериканские порты, дабы оттуда бить по коммуникациям англичан и французов. Но США тоже объяты войной: Юг сражается против Севера. Американские политики погрязли в интригах и коррупции, и российские моряки для них – лишь разменная монета в собственных расчётах.Разобраться в этом хитросплетении высоких интересов и тёмных дел предстоит чиновнику по особым поручениям при Министерстве иностранных дел Семёну Родионовичу Костенко. Впереди его ждёт борьба с недругами России, политическими проходимцами и мошенниками из собственного ведомства. Чья возьмёт? Об этом и многом другом повествует роман «Агент его Величества».

Вадим Вадимович Волобуев , Вадим Волобуев

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы