a9iqnian

Ilea scanned her surroundings. The statues looked the same. Different stances, though. A fountain, entirely made of stone, stood in the center of the hall. It reached about a meter in height, and it was in the shape of an hourglass with an open top. Water dripped from a stone extension that reached out of the side before it curved down toward the basin. She figured she was still in the temple. Maybe one of the closed-off rooms she had seen in the main hall on the way in?

Ілея оглянула навколишнє середовище. Статуї виглядали однаково. Але позиції різні. У центрі залу стояв фонтан, повністю зроблений з каменю. Він досягав близько метра у висоту, і був у формі пісочного годинника з відкритим верхом. Вода капала з кам'яного розширення, яке простягалося збоку, перш ніж вигнутися вниз до басейну. Вона подумала, що все ще в храмі. Можливо, одну із закритих кімнат, яку вона бачила в головному залі по дорозі?

Standing up made her wince.

Вставши на ноги, вона здригнулася.

“Fuck that hurts…”

«До біса це боляче...»

She cursed a few more times, if only to distract herself.

Вона вилаялася ще кілька разів, хоча б для того, щоб відволіктися.

Her arm was still bleeding. With the adrenaline gone, it quickly became the worst pain Ilea had ever experienced. This is worse than when I broke my leg, for fuck’s sake!

Її рука все ще кровоточила. Коли адреналін зник, це швидко стало найгіршим болем, який коли-небудь відчувала Ілея. Це гірше, ніж коли я зламав ногу, заради блядь!

Trying to steady her arm, she focused on the fountain. It looked as ancient as the rest of the temple, but the thing was still functional.

Намагаючись утримати руку, вона зосередилася на фонтані. Він виглядав так само давно, як і решта храму, але річ все ще функціонувала.

“I’ll have to clean this…” she said, walking up to the fountain. She dipped her arm into the water that pooled around the fountain. It looked fresh and clear despite the dilapidated nature of the rest of the temple. She shrugged. “Seems safe. Can’t be worse than wolf spit, I guess.”

«Мені доведеться це прибрати...» — сказала вона, підходячи до фонтану. Вона занурила руку у воду, яка накопичувалася навколо фонтану. Він виглядав свіжим і чистим, незважаючи на напівзруйнований характер решти храму. Вона знизала плечима. "Начебто безпечно. Гірше вовчого плювка, мабуть, не буває».

To her surprise, the pain lessened immediately upon contact with the water, the wounds closing faster than anything she’d ever seen, not even leaving scars behind.

На її подив, біль зменшився відразу після контакту з водою, рани загоїлися швидше, ніж будь-що, що вона коли-небудь бачила, навіть не залишивши після себе шрамів.

“What the hell… Is this the Fountain of Youth or what? This is amazing!”

— Якого дідька... Це Фонтан молодості чи що? Це дивовижно!»

Elated by her discovery, she bent down and started drinking the water. Fighting for one’s life built up a thirst after all. A feeling of relief washed through her with every gulp.

Натхненна своїм відкриттям, вона нахилилася і почала пити воду. Боротьба за своє життя все-таки породжувала спрагу. Почуття полегшення пронизувало її з кожним ковтком.

“Wow, this tastes amazing…” she said. Feeling much better than before, Ilea sat with her back against the wall a few feet from the fountain.

«Вау, це неймовірно...» – сказала вона. Почуваючи себе набагато краще, ніж раніше, Ілея сиділа спиною до стіни за кілька футів від фонтану.

“What a day…” she murmured, focusing on her breathing as all the questions and thoughts she had pushed aside came crashing down.

— Який день... — пробурмотіла вона, зосередившись на своєму диханні, коли всі запитання та думки, які вона відкинула, обрушилися на неї.

Not now. I have to check the hallway.

Не зараз. Доводиться перевіряти передпокій.

She decided it wasn’t safe to stay in one place for long. Forcing herself to her feet again, she got up and started to walk down one side of the hallway. An open door greeted her, aged wood that barely remained upright. On the other side, it was dark. No moss seemed to be growing inside the room.

Вона вирішила, що довго залишатися на одному місці небезпечно. Знову звівшись на ноги, вона підвелася і почала йти по одному боці коридору. Її зустріли відчинені двері, зістарене дерево, яке ледве трималося вертикально. З іншого боку було темно. Здавалося, що в кімнаті не росте мох.

Backtracking into the hall, Ilea ripped some moss from the wall and entered again. She was pleased to see that the moss continued to glow. It illuminated what once might have been a bed in the center of the room. All that was left was a sagging wooden frame that looked perhaps marginally more comfortable than the rough stone floor. The space was otherwise empty.