a9iqnian

Going back downstairs, she removed some of the Bluemoon Grass from the walls and stored it in her cloak. It would help her keep the faster training up for a while whilst she traveled.

Спустившись сходами, вона зняла зі стін трохи трави Bluemoon Grass і поклала її у свій плащ. Це допомогло б їй деякий час продовжувати швидкі тренування, поки вона подорожує.

I can check how fast my skill progress is without the Bluemoon Grass too. There isn’t really any indication of it even improving anything. I do hope the Order actually tested its effectiveness beyond the body change.

Я також можу перевірити, наскільки швидким є мій прогрес у навичках без Bluemoon Grass. Насправді немає жодних ознак того, що він навіть щось покращив. Я дуже сподіваюся, що Орден дійсно перевірив свою ефективність поза зміною тіла.

Sleeping early, she dreamed of a cozy, well-cushioned bed.

Рано спавши, вона мріяла про затишне, добре м'яке ліжко.

FIVE

П’ЯТЬ

Civilization

Цивілізації

Ilea felt ready the moment she woke up. Today she would finally leave the temple.

Ілея відчула, що готова, як тільки прокинулася. Сьогодні вона нарешті покине храм.

She filled her rusty canteen with water from the fountain, put on her boots and cloak, and left.

Вона наповнила свою іржаву їдальню водою з фонтану, взула чоботи та плащ і пішла.

Ilea entered the forest in the direction of what she had defined as south. It was a beautiful day. The suns were dimmed by the thick forest. Birds were chirping in the trees, filling the air with constant song, except for when an occasional distant roar sent them flying away.

Ілея увійшла в ліс у напрямку, який вона визначила як південь. Це був прекрасний день. Сонце затьмарювало густий ліс. Пташки щебетали на деревах, наповнюючи повітря постійною піснею, за винятком тих випадків, коли час від часу далекий гуркіт змушував їх відлітати.

Ilea walked at a normal pace, enjoying her finally achieved freedom. Not just simply being outside, but being confident enough to not die on her first encounter with some wildlife.

Ілея йшла в нормальному темпі, насолоджуючись тим, що нарешті досягла свободи. Не просто бути на вулиці, а бути достатньо впевненою в собі, щоб не померти при першій зустрічі з дикою природою.

She walked for half an hour until she heard a roar that filled her ears. It was not a distant sound.

Вона йшла півгодини, поки не почула гуркіт, який наповнив її вуха. Це був не далекий звук.

That one’s close. I really want to know its level.

Це близько. Я дуже хочу дізнатися його рівень.

Quietly running in the direction of the roar, she soon came across a drake. It was eating whatever was left of its prey.

Тихенько побігши в напрямку гуркоту, вона незабаром натрапила на селезня. Він їв усе, що залишалося від його здобичі.

Hellooo there. Now let’s check…

Здрастуйте. А тепер перевіримо...

[Drake level ??]

[Рівень Дрейка ??]

Hmm, still can’t see its level. I beat the guardian though, so I’m not really sure about this. Hmm. I don’t think I’ll mess with any until I know how important the level of a creature even is.

Хм, досі не бачу його рівня. Але я побив опікуна, тому не дуже впевнений у цьому. Хм. Я не думаю, що буду зв'язуватися з кимось, поки не дізнаюся, наскільки важливий рівень істоти.

The drake looked up and roared in her direction.

Селезень підвів очі і заревів у її бік.

“Yeah, yeah, sorry for interrupting your meal. I’ll be on my way.”

— Так, так, вибачте, що перервав трапезу. Я піду в дорогу».

Leaving, she looked back and saw the drake continue its meal. Once again, she was surprised by how calm she felt. Was it part of her new powers? Or just the confidence of knowing she could now punch holes in solid stone walls? Either way, the drake no longer made her bladder quiver.

Вийшовши, вона озирнулася і побачила, що селезень продовжує трапезу. Вона вкотре здивувалася, наскільки спокійно почувається. Чи входило це до її нових повноважень? Або просто впевненість у тому, що тепер вона може пробивати дірки в міцних кам'яних стінах? Так чи інакше, селезень більше не змушував її сечовий міхур тремтіти.

Seems like they don’t really care as long as there’s food. Kinda reminds me of myself… as long as that food isn’t grass.

Здається, що їм все одно, поки є їжа. Чимось нагадує мені про себе... До тих пір, поки ця їжа не є травою.

Leaving the drake behind, she continued on through the wilderness. She didn’t encounter many other animals, only some wolves that left promptly after growling at her. They seemed to sense that she wasn’t afraid, and that bothered them.

Залишивши селезня, вона продовжила рух пустелею. Вона не зіткнулася з багатьма іншими тваринами, лише з деякими вовками, які негайно пішли після того, як гарчали на неї. Вони, здавалося, відчували, що вона не боїться, і це їх турбувало.

“Yeah, you better leave, puppies.”

— Еге ж, краще йдіть, цуценята.

After four hours of walking, Ilea started to run. As long as I stay mindful of my stamina, I should be fine for a couple hours like this.