Американська єврейська проза. Століття оповідань

Зараз пів на шосту, й вони всі чекають на неї, з відкритими на чистому аркуші зошитами, з ручками напоготові. Вони полюбляють ручки: перові, триколірні кулькові, і навіть такі, що мають у запасі дванадцять балончиків із різними чорнилами. «П’ятнадцять хвилин на вільну тему», — каже Сара, й вони починають вкривати літерами білі сторінки своїх зошитів. Вона спостерігає за ними. Їхній вік — від тридцяти до приблизно шістдесяти. Три жінки та один чоловік. Вони — це, за їхніми власними словами, молода матуся, домогосподарка на пенсії, акторка та ландшафтний дизайнер. Сара за ними всіма спостерігає й думає про вечерю. У неї є розморожена курка та залишки солодкої картоплі, але потрібні ще якісь овочі. Треба буде дорогою додому десь зупинитися й щось купити. Їй також потрібно ще щось. Чогось бракує, але вона не може згадати, чого. Це — щось маленьке, що швидко псується.

«Гаразд, — каже Сара. — Завершуйте». Вона чекає. «Тож почнімо. Деббі», — звертається вона до акторки. У Деббі довге волосся й блідо-блакитні очі. Ніс можна назвати досить великим. Це рішучий ніс, гарний і прямий. Усі, включно із Сарою, беруть аркуші з віршем, який Деббі написала минулого тижня, і Деббі, відкинувши назад волосся, починає декламувати речитативом:

Єва

плоть від плоті твоєї
кістка від кістки
жінка
утроба
Я Єва
ти мій день і ніч
Я Єва сутінків
між
ніжним м’яким ані темним, ані світлим
і як Я почувалася коли
народилася з твого сну?
нікому не було цікаво

Помідори! Ця думка виринає у Сари сама собою. Ось що їй треба купити, бо ті, що в холодильнику, зіпсувалися.

від народження я належала тобі
ти назвав тварин
вже назвавши мене
ти сонце а Я місяць
ти палаєш
а Я тягну за собою води
Я вислизну з твого саду
аби злягатися з ворогом
бо краще бути розгнузданою
ніж породжувати твою патріархію
краще вкрити тебе ганьбою
хай тобі залишиться худоба
фол повітря
і всі польові тварини
ніч сяятиме очами моїх кішок

«Зауваження? — запитує Сара. Всі мовчать, тож вона починає сама. — Деббі, це було дуже сильно. Мені подобається, як у вас плавно розвивається динаміка. Є якась ритмічна експресія припливу й відпливу в цьому образі. Ви свідомо обрали слово “фол”?».

«Де?» — питає Деббі.

«Там, де ви написали “фол повітря”».

«О, це було ненавмисно», — каже Деббі.

«Тоді можна його замінити, — пропонує Сара. — Хтось ще прокоментує?».

Мішель (молода матуся) каже: «Я помітила, що ви ніде не вживаєте великих літер, лише в словах «Я» та “Єва”».

«Так, я зробила це тому, що вважаю, що великі літери та пунктуація порушують течію вірша, до того ж вони асоціюються у мене з чоловічою ідеологією та ієрархією, з чимось таким дихотомічним, орієнтованим на “або — або”, “ніч — день”, “так — ні”, а я бачу в Єві радше посередницю. Але я не хотіла писати “я” та “Єва” з маленької літери, бо мені здається, що ця ідея в якомусь сенсі належить Е. Е. Каммінгсу[304], а я намагалася повернути це Я жіночому голосу».

«Тут ідеться про повалення», — каже Браян, ландшафтний дизайнер. Колись він був студентом, потім через наркотики на десять років опинився на узбіччі, а тепер надолужує згаяний час. Це неприродно худорлявий чоловік, сильно засмаглий, із ледь помітною борідкою.

«Ну так, і це дуже близько до того, що я збираюся зробити прямо зараз, — каже Деббі. — У мене зараз конфлікт із моїм бойфрендом через моїх кішок».

Потім Браян починає читати свій «Діалог між Яковом і янголами на драбині».

Місце дії: Пустеля опівночі, сяють незліченні зірки. На поперечинах драбини Якова — духи ТОРО[305]та ВОЛТА ВІТМЕНА[306], що сидять разом із Яковом.

ВІТМЕН (до Якова, в екстазі): Тебе буде стільки, скільки зірок на небі, ти примножишся до мільйонів, і в усіх твоїх дітей буде мільйон нащадків, бо це ніч твого народження, це твоя ніч народження, і кожна травинка, кожна комаха й найменше створіння у світі знає це, кожна тварина, птах, риба та локомотив знають це.

ТОРО: Якщо говорити про вибір, я гадаю, будь-хто визнає за краще сидіти біля теплого вогнища, ніж будувати націю.